Виноробня «Сливино»: Як сім'я біологів з Побужжя стала виноробами

Надихнувшись історіями предків, родина з Миколаївщини збудувала виноробню в стилі 19 століття. Вона перша у 2018 році отримала ліцензію для крафтових виноробів і має багато красивих мрій.

Курдючний баран Давид Маркович любить мускат. Він працює на «Виноробні Сливино» прибиральником: їсть пресовані ягоди винограду й амброзію, яка влітку лютує на Миколаївщині. Давиду Марковичу тут подобається: крім виноградних смаколиків, він завжди оточений увагою відвідувачів винних дегустацій.

—У 2015 році в нас з'явилися перші грона винограду і їх з'їли шпаки. Ми вирішили встановити сигналізацію, ви одразу її почуєте, — сміється Михайло Молчанов.

Його сім'я відроджує виноробство на Миколаївщині, неподалік від ОТГ Веснянське. Вона перша у 2018 році отримала ліцензію на виробництво вина для крафтових виноробів за спрощеною процедурою. Допоміг закон, який скасував необхідність отримувати 150 дозволів.

Зараз на схилах Південного Бугу сім'я тільки починає історію власної «Виноробні Сливино», маючи в активі виноградник всього на 500 кущів. На цьому Молчанови не збираються зупинятися і вже заклали 6 га нових насаджень.

— Моя сім'я виробляє і продає бутельовану воду та системи її очистки. Ми лідери у цій сфері в Миколаївській області. Поблизу нашого підприємства були вільні 2 га землі і ми вирішили посадити трохи винограду, — згадує син Георгій.

Це було у 2012 році. Завод з розливання води розташований на території колишнього райагропостачу. У радянські часи такі підприємства ремонтували техніку, спорядження, були своєрідними промисловими базами.

Тоді для розміщення підприємств на схилі балок робили терасування. На одній з таких терас на березі Південного Бугу і розташована виноробня. На згаданих 2 га неродючої землі спочатку пробували вирощувати ожину, але вона не прижилася. Після цього агроном підприємства «Радісний сад» порадив посадити там виноград.

— Це була експериментальна ділянка. У 2012 році ми висадили каберне, одеський чорний, шардоне, сухолиманський, піно грі, піно нуар, сапераві, ркацителі. У 2016 році вперше зробили вино з молодого винограду, — згадує Георгій Молчанов.

Традиції вирощування винограду на Миколаївщині давні. Власників «Виноробні Сливино» надихнула історія колишнього винороба-сусіда Анатолія Бредіхіна, який мав виноградники за 10 км від виноробні Молчанових.

У 1876 році піонер виноробства в Херсонській губернії Анатолій Бредіхін, брат відомого астронома Федора Бредіхіна, заклав виноградник та заснував виноробню на «Горобчанській косі», що недалеко від Петрово-Солонихи на Південному Бузі. Це було найбільше винне шато того часу.

На жаль, зараз шато Бредіхіна зруйноване. Воно розташоване на території військового полігону «Широкий лан». Під час навчань територія навколо виглядає, як у фільмі «Апокаліпсис сьогодні», тому надії на відновлення виноробні мізерні.

— Надихнувшись історією Бредіхіна, ми збудували виноробню у стилі 19 століття і вже назвали одне з вин на честь старих винних традицій — «Скарби Бредіхіна». Про те, як наші стежки переплелися з Анатолієм Бредіхіним, ми розповідаємо під час винних турів, — зазначає Георгій Молчанов.

До приходу у виноробство Георгій був моряком.

— Мій тато — гідробіолог, мама — біолог. Я — спеціаліст із судноплавства, п'ять років працював на торговому флоті в Північному морі. Мене спочатку не цікавив сімейний бізнес, бо я вважав, що треба заробляти самому, — згадує він.

У 2014 році все змінила Революції гідності.

— Я вирішив, що варто почати будувати щось своє в Україні. Так ми звернули увагу на вино. Тоді вже підріс виноград і потрібно було думати, що з ним робити, — додає винороб.

Виноградник, який у серпні тільки готувався віддати господарям свій урожай, сповнюється гучними пташиними голосами.

— Ми транслюємо запис криків диких птахів, щоб відлякувати шпаків. Інакше залишимося без урожаю. Сигналізація починає кричати з 6 ранку. Я вже звик, — сміється власник виноградника.

Господарі планують збудувати готель для гостей, а тим часом ремонтують альтанку на 50 місць для дегустацій.

До роботи підходять нетривіально.

— Поблизу є глиняний кар'єр, поряд працював цегельний завод. Старі будинки біля Миколаєва накриті червоною черепицею «марселька», форми для якої у 19 столітті привезли з Марселя. Ми збираємо цю черепицю, щоб накрити нею альтанку. На деякій навіть збереглися дореволюційні назви, — показує Георгій Молчанов.

Вино можна спробувати на виноробні або замовити через сайт.

— Ми ще не вийшли з аматорства, та будемо рухатися до професійного виноробства, — додає батько.

У середньому з куща винограду тут збирають 5-15 кг ягід. У 2019 році врожайність нижча: рослини хворіли. За рік компанія виробляє близько 3 тонн вина. На більші обсяги виноробня зможе вийти за п'ять років, коли виросте молодий виноградник.

— Ми робимо натуральні вина. На наступний рік вино має бути випитим. Ми не закладаємо вино на витримку, — розповідає Георгій.

Весь процес тут ручний. Виноград з поля потрапляє в подрібнювач і прес. Далі виноградне сусло переливають в нержавіючі ємності. Воно настоюється, освітлюється, знімається дріжджовий осад. Після цього вино переливають у дерев'яні бочки для зберігання в погребі і згодом розливають у пляшки.

Господарі прийняли десять дегустаційних груп з Одеси, Херсона та Миколаєва, але кажуть, що крафтове вино в Україні переживає лише добу Просвітництва.

— Ми тільки тренуємося працювати в легальному полі, — каже Георгій.

Саме він займався отриманням ліцензії на виробництво вина за спрощеною процедурою, яку підтримав парламент у 2018 році. Спрощене ліцензування для малих виноробів сприяло виходу з підпілля частини виробників. 

Для оформлення ліцензії потрібно п'ять документів, 30 днів і 780 грн щороку, інакше — штраф 85 тис грн і кримінальна відповідальність за виготовлення фальсифікованої продукції. Це стосується лише виноробів, які продають вино.

За словами Михайла Молчанова, для розвитку виноробства в Україні слід спростити податкове адміністрування процесів для малого виробника.

— Нам потрібні ті самі звіти та документообіг, що й великим виробникам вина. Ми раз на рік розливаємо вино і пропонуємо так само раз на рік звітувати про це ДФС. Тобто раз на рік задекларували вино, ДФС це перевірила, ми сплатили акциз і далі спокійно працюємо, — мріє власник «Виноробні Сливино».

Окрема історія — акцизні марки. Їх дизайн злякає іноземця, бо за кордоном використовують ледь помітну наклейку або вона зовсім відсутня. Отримати марку — справжня епопея. Її варто замовляти за два місяці до використання.

Винороби очікують, що акцизну марку скасують, бо це рудимент радянської бюрократії. Для держави марка — це додаткові витрати (0,19 коп), і вона ніяк не допомагає контролювати обіг нелегальної продукції, переконані винороби.

Дерегуляція у виноробстві, на відміну від зернового бізнесу, дозволить створити значно більше робочих місць, у тому числі — в суміжних галузях, додають вони.

— Виноград — це завжди красиво. Хочеться жити в красивій місцевості, де не лише амброзія на полях. Ми хочемо, щоб молодь споживала локальне сухе вино, традиційне для цього регіону, — резюмують власники виноробні.

Оксана Пирожок, Економічна правда