«Штраф за материнство» і навантаження на карантині – про виклики для матерів у День матері

10 травня Україна офіційно відзначає 20-й День матері з моменту запровадження свята на державному рівні. Це свято, започатковане американською активісткою Енн Джарвіс, покликане вшанувати материнство та роль матері у суспільстві. На практиці в Україні та світі все виглядає не так райдужно: ставши матір’ю, жінка «випадає» із професійного життя, а потім стикається з дискримінацією під час пошуку роботи. А в умовах карантину навантаження на жінок із дітьми зростає ще більше, вважає соціологиня Олена Стрельник.

«Коли влаштовувалася на свою першу роботу, прийшла на співбесіду і дуже добре запам’ятала цей момент: така дівчинка з великими очима після університету. Мене ніхто не питав про мій диплом чи про те, що я вмію. Перше питання стосувалося того, що от, у вас маленька дитина, з ким вона буде, коли лікарняні і так далі», – згадує Вікторія Кобиляцька, заступниця головної редакторки соціального проєкту «Жінки – це 50% успіху України».

Кобиляцька порівнює материнство в Україні з певним культом, який породжує стереотипи про те, якою повинна бути матір, «як вона має поводитися, як правильно виховувати дітей, щоб вони були чемненькі, чистенькі». Водночас, додає вона, жінки після народження дітей не отримують належної підтримки з боку громад, хоча саме материнство всіляко заохочується.

«За такої вимогливості до матерів ми не бачимо готовності суспільства щось давати натомість, дбати про цих жінок, про те, щоб у них була можливість, наприклад, рухатися кар’єрною драбиною, розвиватися, якось відпочивати чи навіть банально мати змогу вільно пересуватися містом із дитячим візочком», – перелічує журналістка.

Реклама

За законом, декретні виплати у зв’язку з вагітністю та пологами сплачує роботодавець, вони дорівнюють середньомісячному доходу жінки.

Непрацюючі, безробітні та зареєстровані як підприємці жінки отримують одноразову допомогу з бюджету, розраховану на основі 25% від суми місячного прожиткового мінімуму для працездатного населення. Обсяг виплати залежить від того, скільки триває відпустка у зв’язку з пологами. Таким чином, у 2020 році сума державної допомоги вагітним становить:

• за 126 днів відпустки: з 1 січня – 2 207 гривень, з 1 липня – 2 307 гривень, з 1 грудня – 2 383 гривень
• 140 днів: з 1 січня – 2452 гривень, з 1 липня – 2563 гривень, з 1 грудня – 2648 гривень
• за 180 днів: з 1 січня – 3153 гривень, з 1 липня – 3295 гривень, з 1 грудня – 3405 гривень

Окремі виплати передбачені для одиноких матерів: їхня сума дорівнює різниці між прожитковим мінімум для дитини та середнім доходом кожного члена родини за попередні півроку. Наразі максимальний розмір цієї допомоги для дитини дошкільного віку (до шести років) – 1 779 гривень.

Обсяг виплати для самої дитини становить 41 280 гривень, з них 10 320 батьки отримують при народженні, решта суми виплачується протягом трьох років по 860 гривень щомісяця.

Також закон відносить матерів дітей до трьох років та вагітних до категорій працівників, яких можна звільнити, тільки закривши підприємство. Жінка може отримати відпустку для догляду за дитиною із виплатою допомоги. Законодавство дозволяє скористатися частиною декретної відпустки також батькові чи іншим родичам.

Втім, якщо жінка вирішує не залишатися вдома з дитиною на три роки (або з якихось причин не має такої можливості), у неї можуть виникнути складнощі з тим, щоб повернутися до роботи.

Робота на паузу

У 2018 році сімейні обов’язки були основною причиною економічної неактивності жінок: 27,6% опитаних Державною службою статистики називали турботу про сім’ю причиною, чому вони не працюють і не шукають роботу. Показник серед чоловіків складав 8,7%.

Ці дані наводить докторка соціологічних наук, авторка книги «Турбота як робота: материнство у фокусі соціології» та публіцистка Олена Стрельник, пояснюючи зв’язок між сімейним статусом та зайнятістю.

Організація економічного співробітництва та співпраці в 2014 році склала рейтинг країн які є найбільш комфортними для роботи жінок із дітьми. Найвищий бал отримала Швеція, найнижчий – Туреччина. У деяких країнах шанси матері вийти на роботу також залежать від того, скільки в неї дітей.

«В Україні такі розрахунки не ведуться (точніше, останнє подібне дослідження провели у 2012 році), але припускаю, що у нас ситуація подібна – чим більше у жінки дітей, тим рідше вона працює поза домом. Чинна українська система відпусток із догляду за дітьми, хоч і дає матері змогу тривалий час перебувати з дитиною після її народження, однак не сприяє поєднанню роботи й батьківських обов’язків», – зазначає Стрельник.

Не сприяє цьому й брак місць у дитячих садочках. Як наслідок, жінка втрачає кваліфікацію, а для родини зростає ризик бідності.

Одним зі шляхів вирішення проблеми дослідниця вважає запровадження квот у декретних відпустках для чоловіків, адже наразі державна політика не спонукає їх поєднувати батьківство й роботу – така задача стоїть переважно перед жінками.

Попри те, що законодавство забороняє дискримінувати будь-кого при прийомі на роботу, за спостереженнями Стрельник, ця норма може порушуватися.

«Довести факт дискримінації дуже важко, тому що роботодавець навряд чи зізнається, що через не хоче брати жінку на роботу через те, що у неї є діти чи через те, що вона планує їх народити», – пояснює соціологиня.

«Штраф за материнство» і не зовсім вільний вибір

Розрив оплати праці між чоловіками та жінками в Україні становить 22%, каже Стрельник, однак досліджень про причини такої різниці бракує. Втім, вона зазначає, що це явище переважно обумовлене так званим «штрафом за материнство» – різницею в оплаті праці жінок, які мають дітей, порівняно з бездітними, а також в оплаті праці матерів та батьків. Це розрив, зазначає соціологиня, більший, ніж середня різниця в оплаті праці чоловіків та жінок.

Серед можливих причин такого розриву Стрельник називає перерву в роботі жінки через народження дитини та її скорочення робочого часу, пошук більш зручного місця роботи, навіть якщо воно менш оплачуване, гендерні стереотипи з боку роботодавців і відсутність дружніх до працівників із дітьми робочих місць.

Стрельник звертає увагу на довгострокові наслідки: жінки, які випадають з ринку праці та скорочують свою професійну діяльність, зрештою мають не тільки нижчі зарплати, а й нижчі пенсії. І хоча подібну практику прийнято пояснювати особистим вибором, дослідниця до цього аргументу ставиться сумнівно: на її думку, якщо сім’я та соціум не підтримують жінку в її прагненні працювати, а для дитини просто немає місця в дитячому садочку, то про вільний вибір не йдеться.

«Для багатьох жінок цей вибір насправді є певною адаптацією та уникненням ризиків перевантажень, адже розраховувати на рівну участь чоловіків у догляді за дітьми в українських сім’ях поки не доводиться. І це проблема не тільки чоловіків, а і всієї суспільної системи, яка всіляко закріплює доглядову працю за жінками у моделях виховання, гендерних стереотипах, сімейній політиці», – вважає дослідниця.

На карантині навантаження на матерів зростає

У березні соціологічна група «Рейтинг» оприлюднила опитування, більшість респондентів якого висловили думку, що головна задача жінки – «дбати про дім та сім’ю», а чоловіка – «заробляти гроші».

Втім, Стрельник звертає увагу на інші цифри: те, як учасники опитування описали реальний стан справ у власних родинах, порівняно з показниками п’ятирічної давності.

«52% сказали, що переважно жінка займається вихованням дітей в їхній сім’ї (у 2015 році – 59%); 64% сказали, що в їхній сім’ї переважно жінка готує їжу (у 2015 році – 79%). До слова, я доволі скептично ставлюся до питання на кшталт «хто у сім’ї переважно займається вихованням дітей», адже поняття «виховання» не відображає усієї сукупності повсякденних дій, пов’язаних із піклуванням про дітей, які у поєднанні з хатньою працею виконують переважно жінки, – супровід до гуртків, емоційна підтримка, допомога з домашніми завданнями, прогулянки, догляд за хворою дитиною», – коментує вона.

Відтак є підстави вважати, що розподіл обов’язків в тому числі з догляду за дітьми з часом поступово вирівнюється, хоча наразі вони все ще розділені за ознакою статі. На думку Стрельник, з боку держави доцільно концентруватися не на підтримці матерів, а на створенні «суспільства турботи», де піклування про дітей було б спільною відповідальністю.

Це передбачає не тільки надання оплачуваної відпустки для догляду за дитиною, рівні права для працівниць та працівників (щоб сім’ї могли вільно вирішувати, хто сидітиме з дитиною), наявність дитячих садочків та додаткових послуг із догляду за дітьми.

З боку роботодавців така політика вимагала б скорочення навантаження поза межами робочого дня, гнучкий графік, можливість дистанційної роботи, наявність простору для дітей на робочих місцях.

Запровадження карантину створило для матерів новий вид навантаження: за даними дослідження «ООН Жінки», на яке посилається Стрельник, саме вони здебільшого відповідають за організацію дистанційного навчання.

«Також варто відзначити, що і на самих вчителів навантаження зросло. Але ж ми маємо розуміти, що переважна більшість працівниць сфери освіти – жінки. І в них так само є діти вдома на карантині, які теж вимагають певного часу та енергії. Тому це таке подвійне навантаження на матерів, які працюють вчительками в школах», – зазначає дослідниця.

Вона також нагадує про жінок, які працюють у медичній сфері (зокрема мають справу з коронавірусом), соціальними працівницями чи поліціянтками. Їхню роботу неможливо «взяти на дім», водночас, якщо така жінка виховує дітей самостійно, питання про те, хто доглядатиме дітей під час її робочого дня, лишається відкритим.

До речі про самотніх матерів – за даними Міністерства юстиції, з початку року до 27 квітня на користь дітей вдалося стягнути 1,2 мільярда гривень аліментів. Водночас у реєстрі боржників по аліментах наразі майже 170 тисяч людей, переважно чоловіки. Станом на кінець квітня в органах виконавчої служби було більше 500 тисяч документів про стягнення аліментів. На думку Стрельник, відсутність аліментних виплат зробить жінок із дітьми ще більш вразливими, якщо карантин коштуватиме їм роботи чи скорочення доходу.

Після того, як Кабінет міністрів анонсував послаблення карантину, користувачка Ольга Костіна оприлюднила перелік змін, звернувши увагу на те, що дитячі садки та школи лишаються закритими, тож незрозуміло, як матерям забезпечувати догляд за дітьми в робочий час.

«Коли рішення приймають не залучені в репродуктивну працю», – прокоментувала дівчина.

Дійсно, більшість членів уряду та народних депутатів – чоловіки (жінки-депутатки становлять 21% від складу Верховної Ради). Прикладів, коли українські політикині поєднують материнство і роботу у владі, не так багато. Зокрема навесні минулого року увагу до себе привернула депутатка від «БПП» Марія Іонова, яка головувала на спільному засіданні в Європарламенті зі своїм тримісячним сином.

Саме збільшення представництва жінок у владі Вікторія Кобиляцька називає шляхом до створення зокрема й кращих умов для матерів. На її думку, саме жінки, які мають можливість ухвалювати рішення, можуть лобіювати більш комфортні умови життя для матерів.

«У нас населення – 54% жінок, і, напевно, саме жінки краще знають, що потрібно жінкам. Умовно, хтось прийшов і пролобіював ініціативу, що болить: зробити наш простір максимально безбар’єрним, щоб можна було рухатися з дитячим візочком. Чоловікові навряд чи це спаде на думку, тому що він пішов вранці, о дев’ятій на роботу, прийшов о шостій, йому мало цікаво, як жінка в цей час намагалася з візочком маневрувати, кудись їхати», – аргументує вона.

За даними Програми розвитку ООН, Україна наразі посідає 60 місце за індексом гендерної рівності зі 160 країн. При цьому показник зайнятості за підсумками 2019 року серед чоловіків – 62,8%, серед жінок – 46,7%. При цьому жінки витрачають відчутно більше часу на домашні обов’язки та догляд за дітьми.

Еліна Сардалова, Радіо Свобода