Посилення військової співпраці України і Туреччини: чим це може обернутися для Києва

Туреччина почала військову операцію «Джерело миру» на території Сирії. Анкара воює з курдами і хоче створити «буферну зону» уздовж свого кордону. У відповідь США вводять санкції, а низка європейських країн уже «заморозили» продаж зброї Туреччині. У той же час Україна навпаки – посилює співпрацю з Анкарою в оборонній сфері. У чому залежить Київ від Анкари і який досвід з конфлікту в Сирії може отримати Україна? Про це – у матеріалі журналістів проєкту Радіо Свобода «Донбас.Реалії».

Про турецькі ударні безпілотники «Байрактар» ТБ-2 для української армії вперше заговорили близько року тому. Цієї весни пройшли перші польоти в Україні і показове знищення навчальної мети.

Після цього українські військові вирушили на навчання до Туреччини – тримісячні курси завершилися кілька тижнів тому.

«Ми отримали 50 спеціалістів, включно з п’ятьма фахівцями Харківського національного університету, які зможуть експлуатувати цей зразок. Декілька фахівців виконали нормативи інструктора, але інструкторами вони зможуть стати лише тоді, коли будуть мати певний наліт на літаках», – зазначає начальник управління БПЛА командування повітряних сил ЗСУ Тарас Потягач.

Цієї осені турецька компанія привезла ТБ-2 до Києва на виставку озброєнь. Виробник переконує – комплекс ефективний у бойових умовах. Усю замовлену Україною партію з шести БПЛА українська армія вже отримала.

«Шість, ймовірно, недостатньо для країни, але це хороший старт, щоб використовувати в польових умовах, отримати зворотній зв’язок, досвід польотів. Ми віримо, що буде більше. Регіони, в яких літає «Байрактар» ТБ-2, не відрізняються від тих умов, з якими стикається Україна. Ми літаємо над північчю Іраку, в Сирії, де дуже багато засобів радіоелектронної боротьби», – розповів виконавчий директор компанії Baykar Халук Байрактар.

На відео, що з’явилося у мережі, БПЛА, який за інтерфейсом нагадує TB-2, знищує техніку на півночі Сирії під час військової операції «Джерело світу», що почалася 9 жовтня. У планах Анкари створення так званої «буферної зони» в тридцяти двох кілометрах, де повинні оселитися сирійські біженці. Протурецькі сили воюють із сирійськими курдами, які контролювали цю територію.

«На думку офіційної Анкари, ці курди мають тісні зв’язки з турецькими курдами по той бік кордону, які уже багато десятків років ведуть проти Туреччини, проти центральної влади партизанську війну. Туреччина намагається вирішити курдське питання силою – після того як заручилася нейтралітетом Трампа, його рішенням вивести американські війська і домовившись попередньо з Росією в тому числі», – зазначає експерт із міжнародної політики Українського інституту майбутнього Ілля Куса.

У той же час сирійські курди кілька років отримували зброю від США і були союзниками Штатів у цьому регіоні. Перш за все – в боротьбі з бойовиками так званої «Ісламської держави». На цій території діяли американські військові спецпідрозділи.

«Це урок для України, оскільки якщо Україна буде робити однозначні ставки ось «тільки так», тільки так і ніяк по-іншому – «на когось одного», або чекати, поки великі дядьки десь у Вашингтоні чи в Брюсселі вирішать наші проблеми, то з нами може те ж саме трапитися. Тому що якщо держава або навіть не державний актор, як у випадку з курдами, не пропонує нічого і нічого не ініціює, а просто сидить і чекає – дуже швидко можна маргіналізувати свою міжнародну позицію і просто стати розмінною монетою», – зауважує Ілля Куса.

Після тижня бойових дій США домовилися з Туреччиною про припинення вогню. За час перемир’я курди повинні залишити 30-ти кілометрову зону, інакше стрілянина відновиться.

Локальну війну розкритикували союзники Туреччини в НАТО: Німеччина, Нідерланди, Велика Британія та інші європейські країни наклали ембарго на постачання озброєнь Анкарі. Водночас кооперація між Україною і Туреччиною в цьому напрямку далі зростає. Наприклад, у новому турецькому безпілотнику Akinci будуть українські комплектуючі.

«Він злетить уперше через кілька тижнів. Але після першого польоту потрібен буде ще рік, щоб пройти сертифікацію. Для цієї платформи ми використовуємо українські двигуни. В Україні розвинена ця галузь, особливо турбогвинтові двигуни для авіації. Ми хотіли б розширити співпрацю», – наголошує Халук Байрактар.

Турецькі приціли на українських ПТРК, комплекси зв’язку Aselsan у ЗСУ, бойові модулі спільної розробки, українські комплекси активного захисту бронетехніки на турецьких танках і зацікавленість у вітчизняних літаках – це далеко не повний список кооперації двох країн.

«Це і боєприпасна галузь, це і засоби радіотехнічної розвідки, засоби радіолокації, безпілотні літальні апарати, і кіберзахист... Для Туреччини Україна є одним із тих ринків, який є достатньо об’ємним і вона може експортувати власну продукцію на територію України. Для України Туреччина – це країна, яка є носієм сучасних технологій», – каже головний редактор журналу Ukrainian Defense Review Антон Міхненко.

Хоч Туреччина і є членом НАТО, Анкара не так давно закупила російські ЗРК С-400, через що США вилучили її з програми будівництва американського F-35 і відмовилися продавати самі літаки. Можливе зближення Туреччини з Росією, розлад у відносинах зі США, від яких Україна так само залежить у питаннях допомоги, треба враховувати і Києву.

«Мусимо, з одного боку, зважати на політичний інтерес, а з іншого боку – зважати на те, що потрібно розвивати власні оборонні можливості. Бути споживачем сучасних зразків – це добре. Але ж потрібно мати щось своє і виготовляти, і бути здатним реагувати на ті виклики і загрози, які існують. Тому нам потрібно балансувати у цій ситуації. Безумовно, в цій ситуації головний чинник – це національний інтерес», – наголосив Антон Міхненко.

Але політика поки ніяк не впливає на оборонну кооперацію України і Туреччини – контракти виконують у визначений термін, а також з’являються й нові – в жовтні підписали договір про постачання турецьких радіостанцій для ЗСУ на шість мільйонів доларів. Їх виготовлятимуть уже в Україні.

Роман Пагулич, «Радіо Свобода»