Миколаїв вистояв і утримав Південь: як жителі міста нескорених пережили рік війни

Ранок 24 лютого 2022 року назавжди змінив життя всього народу України. Кожен з нас сподівався, що війна за право на вільне існування та життя на своїй землі, завершиться в короткий термін, що ось-ось знайдуться сили, які змусять зупинитись країну-терориста. Сьогодні війні рік, а єдина сила, яка змушує Росію відступати — це український народ та Збройні Сили.

Перші місяці повномасштабної війни в пам'яті миколаївців, місто яких стало фортецею Півдня, викарбувані назавжди. Цього дня рік тому місто прокинулось від вибухів, як і вся країна. Далі буде висадка ворожого десанта, спроби прориву, бої, окупація частини області, постійні обстріли. Місто-герой витримало все, незважаючи на вибухи, безсонні ночі, відсутність водопостачання. Які зараз настрої у миколаївців? Чи змогли вони пристосуватися до нової реальності? «НікВести» вирішили попитати у мешканців нашого міста, як вони пережили цей рік.

Вікторія, логіст

Вікторія розповідає, що як і більшість українців, війна застала її вдома в постелі. Дівчина до останнього не хотіла вірити у те, що відбувається. Вона згадує, що страх змусив її поїхати з Миколаєва, внаслідок чого разом із хлопцем Вікторія опинилась в окупації:

— Мене, як і всіх українців війна застала вдома в постелі, я до останнього не хотіла вірити, одразу сльози, паніка, істерика. Я поїхала в село до нареченого, потім село окупували і ми сиділи в окупації. Коли ми евакуювалися з села, моїх двох друзів забрали в повну та, на щастя, відпустили через день. Це відбувалося біля Снігурівки.

Нещодавно дівчина повернулася до Миколаєва з Німеччини та тепер із впевненістю зазначає, що повернення додому – найкраще, що з нею відбулося:

— Я повернулася місяці зо два тому і не збираюся більше виїжджати з Миколаєва. Повернення додому — це найкраще, що зі мною було. Коли я поверталася з Німеччини, я їхала в автобусі з одеситами, які мені сказали: «Ми так любимо вашого Кіма, нам би такого».

Вікторія щиро вірить у майбутнє Миколаєва. Дівчина впевнена, що іноземні партнери та миколаївці спільними зусиллями відбудують місто:

— Мені здається, що після війни цей місто буде дуже потужним. Я думаю, що Данія стримає своє слово і допоможе нам відбудуватись, а якщо ні, то наші миколаївці самі відбудують цей місто, інакше бути не може. Початок війни, коли окупували Херсон і хотіли слідом окупувати Миколаїв, але місто вистояло, в цей момент прокинулася віра, що Миколаїв - це сталь і він стримав весь південь України. На жаль, досі є проблема в людях, у нас є ті, хто чомусь досі знаходиться тут і чекає на «руський світ».

Євгеній Богданов, приватний підприємець

Тієї ночі Євгеній з батьками прокинулися від гучних вибухів і з повним непорозумінням того, що відбувається. Він не хотів, щоби Миколаїв захопили, тому залишився в місті та пішов добровольцем.

— У мене батьки живуть на полігоні, поруч із воєнним аеродромом. Ми прокинулися від гучних вибухів, ми нічого не розуміли. Мені зателефонував друг із Казахстану і розповів мені, що почалася війна. Я залишився у місті та пішов добровольцем до армії. Я не хотів, щоб нас захопили росіяни, зібравши речі і пішов у військкомат. Прослуживши я 7 місяців тут, у Миколаєві.

Євгеній вірить у позитивні зміни в майбутньому та в те, що місто обов'язково відбудують:

— Я думаю, що все дуже сильно змінилося, раніше людям дуже хотілося до Росії, був сум за Радянським Союзом, за «братими», від них і привили ненависть і глибоке розуміння, хто такі ці наші «брати». Я вважаю, у будь-якому випадку буде допомога, будуть відбудовувати, але є проблема, що в Миколаєві немає виробництв і економіка міста падає. Люди звідси виїжджають, бо немає роботи. Я стежу за основними обличчями Миколаївщини, підписаних на Сєнкевича та Кіма, і хочу сказати, що проблем у місті дуже багато.

Не обійшлось і без критики влади. Миколаївець висловив невдоволення роботою як міського голови Олександра Сенкевича, так і роботою голови Миколаївської облдержадміністрації Віталієм Кімом:

—  Зараз Миколаїв – вимираюче місто, тут робити немає чого. Взяти Соборну площу, раніше мені, наприклад, більше подобалось, коли тут були газони, я не можу зрозуміти, як плитка може бути гарніше. Ялинки зрізали біля міськради, я в шоці. Цікаво, як було прийняте це рішення. Олександр Сєнкевич уявив з себе хазяїна, що хоче, те і робить. Чим ми відрізняємось від росіян, так це свободою слова. Я корінний миколаївець і мені не подобається сьогоднішня влада. От стосовно Віталій Кіма, мільйони до нього питань. Він гарно розмовляє, всіх заспокоїв, на приколі такий, але нічого не робиться.

Чоловік підкреслив, що за цей рік український народ дуже змінився і показав собі з кращої сторони:

— Нам пощастило зараз із Президентом. Зеленський молодець, хоча у мене до нього були питання і я не до кінця розумів, коли ходив на голосування. Крім Президента, звичайно люди наші показали собі краще за всіх, у мене скільки знайомих пішли добровольцями, бо просто уявити собі, щоб замість України керувала б Росія – це щось страшне. Тому скоріш за все наш народ уже дозрів, вже і в Миколаєві по-русски розмовляти. Мені здається, що на сьогодні всі вже розуміють, хто такі росіяни і що таке російська мова.

Олексій, художник

Олексій розповів, що як і більшість українців чекав і відчував, що щось станеться, але не розумів, що саме. Після 24 лютого він ухвалив рішення залишатися в місті, адже віривши до кінця у швидку победу України:

— Я до кінця не вірив, що таке може бути в наш час, всі ми чекали чогось, але було нерозуміння того, що в 21 столітті може статися таке. Але я точно не хотів залишатися тут за Росії, але ми залишилися тут, адже вірили до кінця. Росія для мене не країна, для мене це вже не люди, оркостан якийсь. На початку війни я був підписаний на Кіма, як і всі. А «Дві-три тижні» Арестовича в мене так вселяли надію, що 9 травня ми вже збиралися на шашлики та відпочивати.

Олексій вірить у світле майбутнє рідного міста. Він впевнений, що іноземні партнери допоможуть миколаївцям відновити свій дім та наголошує на важливості розвитку в місті саме культурної сфери:

— У серпні тут (Каштановий сквер, – прим.) були іноземці, які подавали надію, що все зміниться на краще, що все відштовхуватиметься від кращого, від Європи. Я вірю і сподіваюся, що іноземці будуть вкладатись. Головне, щоб у Миколаєві було щось культурне, щоб не були одні заводи та підприємства. Потрібно розвивати й вкладатися в мистецтво.

Ірина, студентка

Ірина згадує перші дні повномасштабного вторгнення зі страхом. Розповідає, що перші три місяці просто боялася виходити з дому:

— У перші дні я не могла повірити, але коли почалися обстріли було страшно. Можливо, місяці три, до квітня було так страшно, що я навіть не виходила на вулицю.

На жаль, дівчина не бачить для себе перспектив у рідному місті. Вона вірить, що Миколаїв відбудують, однак впевнена, що не в найближчому майбутньому:

— На цей момент особисто для себе перспективи я тут не бачу, хочу кудись виїхати до іншого міста чи за кордону. Можливо, Миколаїв і відбудують, але це буде не скоро. По перше не відомо, коли закінчиться війна, якщо дивитися правді у вічі, це буде не один рік. По іншому, особисто я хочу розвиватися, і не чекати поки що, колись зрушити з місця я не збираюся.

ФОТОРЕПОРТАЖ

Нагадаємо, що з першого дня повномасштабного вторгнення Миколаїв регулярно обстрілювався російськими військами. Мер міста Олександр Сєнкевич повідомляв про те, що близько 50% миколаївців були вимушені виїхати з міста.

Раніше міський голова порадив містянам, які змушені були виїхати з міста, за можливості перечекати зиму і вже потім обмірковувати повернення додому. Та на щастя, після деокупації Херсона, ситуація в Миколаївській області покращала, тож жителі Миколаївщини масово почали повертатися додому. Так, за словами голови Миколаївської ОВА Віталія Кіма, додому вже повернулося приблизно 100 тисяч мешканців регіону.

Автор: Аліна Квітко, Олена Козубовська