Миколаївська політика та громадське життя у стилі японського аніме й очима ШІ

А що якби у всесвіті японських мультфільмів Хаяо Міядзакі існував би Миколаїв?

Уявіть, як знайомі вулички, історичні будівлі та інші визначні місця перетворюються на яскраві, чарівні локації, сповнені затишку й тепла. А поруч із ними — обличчя людей, які є активними учасниками громадського та політичного життя. Ми створили підбірку фотографій з цих мешканців казкового вигаданого міста, яке так нагадує наш теплий весняний Миколаїв. Завдяки інструментам OpenAI вдалося створити унікальні інтерпретації фотографій відомих місць та мешканців Миколаєва у стилі Studio Ghibli. Ці зображення оживляють місто в дусі японської анімації: знайомі краєвиди набувають казкової атмосфери, а улюблені вулиці наповнюються духом пригод і фантазії.

Матеріал про Миколаїв у стилі Studio Ghibli — це також спроба передати теплоту й любов до рідного міста через призму нових технологій на межі мистецтва та штучного інтелекту.

При цьому деяких людей, на жаль, поки що не вдалося відтворити через певні, ще не задокументовані, обмеження цієї технології.

Натиснувши на зображення, можна побачити його оригінал для порівняння.

Фотографії були згенеровані редакцією МикВісті за допомогою OpenAI на основі фото з відкритих джерел, а також додатково відредаговані за допомогою Adobe Firefly. Будь-яка схожість із реальними подіями або висловлюваннями — випадкова. Матеріал створено виключно з художньою та сатиричною метою.

Миколаївська міська рада в альтернативному всесвіті: ніби сцена з серіалу, де демократія — головний герой, а рішення приймають під сакурою.

Знайомтесь — очільники міста та області, які виглядають так, ніби щойно зійшли зі сторінок політичної манґи: Юрій Гранатуров, заступник голови ОВА; Віталій Кім, начальник Миколаївської ОВА; Олександр Сєнкевич, міський голова. Синхронна постава, зосереджені погляди — сцену ніби готує режисер аніме про відбудову й виклики великого міста.

Працівниця КП «Парки» навчає голову облради Антона Табунщика, як саджати дерева. Пан Антон — у туфлях, як і личить польовим виїздам у стилі найкращих чиновницьких традицій. Щиро сподіваємось, що дерева не засохнуть, а розквітнуть — як і місто з областю під мудрим та далекоглядним керівництвом.

Чергове онлайн-засідання сесії Миколаївської міської ради. Вже роками депутати не збираються наживо — спершу через ковід, потім через війну. Zoom замінив залу, а гримаси — аргументи. Єдине, що залишилось видовищного в ефірі — це емоції в окремих квадратах. Але десь у серці журналіст сумує за тією старою, галасливою, офлайн-радою, де політика була... хоч трохи драматичнішою за конференц-зв’язок.

Ірина та Юрій Кормишкіни — політику залишили за плечима, тепер у пріоритеті лише «Смакота». Колишня нардепка та ексдепутат облради стали командою хоч не в сесійній залі, а в овочевій лавці: тиша прилавків, сезон баклажанів і впевненість у власній грядці. Як кажуть у нас в Токіо, хвала рукам, що пахнуть хлібом!

Колись — трамвайна підстанція, згодом — кафе «Садко», а нині — архітектурна пам’ятка, яку місто вирішило повернути у власність громади. Ця вежа з червоним дахом — не просто будівля з листівок, а справжній персонаж місцевої історії. І, здається, попереду на неї чекає нова глава — як у добрій манґа про місто, яке не здається.

На передньому плані — мер Миколаєва Олександр Сєнкевич, за кермом двоколісного символу сталої мобільності. Велопробіг із дансько-українськими прапорцями, посмішки й добра погода — все як у хорошому аніме: спокійна серія про партнерство, транспортну реформу й трохи кардіо.

Перший віцемер Віталій Луков та керівник КП «Миколаївелектротранс» Юрій Сметана — обидва приїхали працювати до Миколаєва з Вознесенська. Судячи з табло в салоні, рух Миколаєва йде у напрямку Вознесенська. Так воно і в житті. Головне — не зійти з маршруту.

Віталій Кім — спокійний, як аніме-самурай перед останнім двобоєм. Капюшон — не для маскування, а для ефектного входу в кадр. Завжди усміхнений, але ніколи не недооцінений. У Миколаєві такого персонажа точно не перепишеш у другий план.

Юрій Гранатуров — колишній мер, нині заступник голови ОВА. Й теж пересів на велосипед: у вишиванці, з усмішкою, серед містян — як досвідчений персонаж із другого сезону, який добре знає, як будуються сюжети. Поки молодь поспішає вперед, він ніби наспівує: «Придут честолюбивые дублёры… Дай бог им лучше нашего сыграть!» — і спокійно крутить педалі далі.

Микола Капацина — депутат міськради та почесний консул Данії в Україні. Позує на фоні новенької датської техніки для прибирання, закупленої містом у кредит за рішенням депутатів. Він вірить: якщо все піде за планом, то Миколаїв буде таким же чистим, як його посмішка

Інгульський міст, хлопчик із вудкою, і тиша, що тримає рівновагу — як поплавок на воді. Типовий миколаївський пейзаж, де велика політика десь далеко, а місто просто живе собі на берегах двох річок, мов сцена з аніме, яку хочеться поставити на паузу.

Артем Ільюк — колишній нардеп, а зараз депутат міськради. Колись збирався йти в мери та обіцяв «зробити місто кращим». Костюм — на місці, хода — рішуча, все як у вступній сцені до серіалу про політику на Netflix. Але, як це часто буває, новий політичний сезон скасували ще до титрів. Кажуть, не дали — хто саме, вже неважливо. Головне, він вірить: герої ніколи не сходять зі сцени — вони просто чекають нового сценариста.

Олена Кісельова — голова фракції «Європейська Солідарність». Ще Сунь-Цзи писав: якщо пильно стежити за нею протягом сесії міськради, можна помітити всі п'ять стадій: від заперечення й гніву — до торгу, депресії та, зрештою, прийняття. Усе це — в межах одного порядку денного й півторагодинних дебатів.

Соборна вулиця, Каштановий сквер і знайомий лев, який усе бачить, але мовчить. Літній день, портрети в стилі аніме, продавці, художники, перехожі — ніби сцена з японського slice of life, тільки з миколаївським присмаком. Спокій, затінок і трохи спогадів.

Міський голова Миколаєва урочисто присягає на відсутність плиточного бізнесу. Погляд — щирий, рука — піднята, все серйозно. У повітрі зависає тиша, і навіть бруківка на мить перестає кластися.

Генерал Марченко і Віталій Кім. Колись — не розлий вода, зараз рідко коли разом на фото. Але, як писав Сунь-Цзи, «у війні немає постійних союзів і вічної ворожнечі — є лише вигода моменту». А момент, як відомо, завжди може повторитись.

У місті, де річки ведуть до моря, прапори Данії майорять майже так само часто, як і українські. Стратегічне партнерство видно неозброєним оком. Залишилося лише, щоб ми стали Данією і в політичній культурі — хоча б десь в районі Соборної площі.

Посол Данії Олє Егберг Міккельсен та керівник Офісу посольства у Миколаєві Якоб Торрильд Хансен не лише говорять про сталість — іноді й педалюють її особисто. Кажуть, дипломатія — це мистецтво рухатись повільно, але впевнено. В Миколаєві ж іноді доводиться крутити педалі трохи швидше.

Алла Ряжських, депутатка «Європейської Солідарності», вимагає від міського голови Олександра Сєнкевича мораторій на обрізку дерев. Мер вже тримає ручку… але застиг десь між підписом і сумнівом. Тим часом співробітники КП «Парки» впевнено виконують план — дерева не чекають.

Миколаївський музикант Володимир Алексєєв буквально носиться з проєктом відновлення Будинку офіцерів флоту. Каже, що хоче зробити це місце Great Again. Вийшло настільки велично, що тепер вона схожа на Білий Дім. Можливо, варто запропонувати проєкт Трампу? Хоча, з огляду на останні події…

Голова Центрального району Олександр Береза уважно слухає мовного омбудсмана Тараса Креміня. Судячи з виразу обличчя, контрольна з української літератури — вже сьогодні. А в білеті, як на зло, «Кобзар».

Світлана Федорова — колишня головлікарка інфекційної лікарні. Колись боролася з вірусами, а тепер — із політичними симптомами. Тепер тим самим стетоскопом вона слухає громадську думку і гучно віщяє голосом народу.

Владислав Чайка колись балотувався під гаслом «Make Mykolaiv Great Again». А тепер про нього майже не чути — ніби бере паузу в політичному серіалі, вичікуючи ідеального моменту. Чи буде камбек?

Обряд ініціації у «Слуги народу»: Тетяна Домбровська урочисто посвячує Раміля Агабекова у зелені ряди, зав’язуючи галстук — символ наступництва. Нещодавно Агабеков очолив фракцію в міськраді замість неї. Політична традиція — майже як шкільна: трохи ніяковості, трохи урочистості, ще менше — надії.

Борис Дуденко — керівник «Миколаївводоканалу» в місті, де водогін усе ще залишається болючою темою. Кажуть, де є вода — там є життя.

Будні Миколаєва останні три роки — це не календарні сезони, а черги до пунктів роздачі води. У місті на двох річках тепер кожна чиста пляшка — маленька перемога над реальністю.

Керівниця управління освіти Миколаєва Ганна Личко особисто перевіряє якість харчування в одній зі шкільних їдалень. На тарілці — класичний мінімалізм: яйце, огірок, ковбаса. Копія вірна, з оригіналом згідно!

Майже як Дональд Трамп на тенісному корті, але ні — це Сергій Миколайович Карцев, радник мера Миколаєва. Упевнений, зібраний, у костюмі для великої гри. Ось кого справді треба було відправляти на перемовини з американцями...

Олександр Абраменко — олімпійський чемпіон з фрістайлу, гордість українського спорту й Миколаєва. Позаду — занедбаний трамплін, де колись починалася його кар’єра. Кажуть, у цьому місті можливо все. Навіть — відновити трамплін. Але це вже з розділу фантазій. Як і це зображення (спойлер!).

Ірина Шамрай та Іван Сміренський здають кров. Ніби показують, що заради здоров’я миколаївців готові ділитись буквально собою.

Юрій Любаров, керівник управління культури Миколаєва. В очах — надія на відновлення «Казки». Хоча б дитячого містечка.

Ольга Харлан — легенда миколаївського фехтування.

Юрій Тазарачев — режисер, який знає, як поставити найкращий мюзикл навіть без грошей. Де треба — співає та грає сам, де не треба — теж може

Казка в Миколаєві поки що — тільки для дітей. У дорослих своє містечко, з бетонними декораціями. Але все одно хочеться вірити, що хоча б у дітей життя буде казкове.

Головний архітектор Миколаєва Євген Поляков. На фоні — одна з архітектурних новацій його епохи: клумба кольору тіффані-блу, яку місто отримало приблизно за мільйон. Квітів, щоправда, чомусь не завезли.

Сергій Коренєв, віцемер Миколаєва. Коли відбудову ще не дуже видно, зате відповідальний — уже на місці.

Тетяна Домбровська за мить до того, як озвучить своє сакраментальне «Ви і є Дракон» на адресу мера Миколаєва. А потім були вибори — і, як завжди, перемогла дружба.

Ганна Ременнікова — очільниця Інгульського району та фракції «Пропозиція». Як політик виступає рідко — можливо, чекає на гідну пропозицію.

Депутат Сергій Кантор. Починає кожен виступ на адресу мера зі щирого: «Ти мені як син». А потім — як у хорошій родині: трошки повчити, трошки насварити, але з любов’ю, правда?

Юлія Захарова — людина-ансамбль. Сама і танцює, і співає, і ставить шоу. Для неї немає нічого неможливого: будь-який каприз глядача — не лише виконає, а ще й примножить.

Олексій Середа — олімпієць, який знає, як пірнати точно в ціль. Один з наймолодших, але вже серед найкращих.

Миколаїв — місто на хвилі. Тут не тільки будують судна, а й ходять під вітрилами. Парусний спорт — частина міського характеру.

Дмитро Чучмай, головний озеленювач Миколаєва. Щоправда, іноді після його завзятого озеленення в місті залишаються самі голі стовбури та тріски. Настільки любить працювати

Федір Панченко, депутат міськради й вірний соратник мера. Свій округ пройшов упоперек і навскоси — тепер впевнений, що готовий до будь-яких політичних марафонів.

Микола Логвінов — головний по теплу в місті, директор Теплоенерго. Кажуть, у його машині опалення працює навіть у липні. На всяк випадок.

Настав вечір. День у вигаданому фентезійному місті завершився — з його незвичними героями, несподіваними подіями та кольоровими тінями реальності. Усі подібності до справжніх осіб і ситуацій — звісно ж, випадкові.

Вітаємо з 1 квітня!

Поширюйте ці фото й підписи, щоб подарувати місту більше усмішок — бо гумор, навіть іронічний, теж здатен трохи зігріти.