Вижити аби перемогти

Вітаю всіх!

Гадаю, що всі розуміють, що з 24 лютого у всіх у нас почалось абсолютне нове життя. Що старого життя не буде і не буде дуже довго. Я хочу, щоб всі це чітко усвідомлювали і не мали жодних ілюзій.

Жорстокий ворог вдерся до нас заради однієї мети – захопити Україну або її частину, ліквідувати незалежну українську державу, а українців перетворити на безправних рабів. А тих, хто не погодиться з цим – знищити відразу, або дуже скоро.

Систематично знищується військова та цивільна інфраструктури, росіяни вбивають українських чоловіків, жінок та дітей. І все це робиться за лекалами Третього Рейху, живим перевтіленням якого і є путінська Росія. Четвертий Рейх.

Вже зараз поламані мільйони доль. Біль розлуки на невизначений термін із коханими, рідними та близькими невиразна. Я знаю про що говорю. Але ця біль – ніщо, порівняно з почуттями тих, хто втратив своїх чоловіків, дружин, батьків, дітей та рідних на завжди. І, на мій погляд, ця історія не на тижні, а на місяці, а може й на роки. Звичайно, тут я хотів би помилятися.

Нещодавно одна моя знайома із прифронтового міста запитала: «А яке вони (росіяни) мають право мене не випустити поїхати куди я хочу?» 

Не буду нікого ображати, але таким наївним бути не можна. Там, куди вони приходять не буде українського життя, вільного життя зі всіма свободами та вольностями, до яких ми звикли за останні 30 років та які вважаємо цілком природніми, такими самими природніми, як можливість дихати повітрям. Я не хочу нікого лякати, але ми всі маємо розуміти – з ними приходить морок. Він накриває землю та всіх людей на них. І не буде ніяких свобод.

Отже, їм не можна дозволити посунутися далі, ніж вони вже пройшли та треба звільнити ті українські землі та українських людей, які вони тимчасово захопили. Знаю, що так і буде. Але також знаю, що це буде не просто і займе певний час. І ще знаю, що всім нам треба для цього вижити. Вижити кожному на своєму місці. 

Військовим вижити в боях, цивільним вижити в тилу. 

Тому, якщо ви мирний, цивільний, я кажу про: 

жінок, 

дітей, 

людей похилого віку, 

хворих

 і якщо ви опинились у зоні активних бойових дій і не приймаєте у них ніякої участі, не є волонтерами – їдьте звідти. 

Навіть і за кордон – Європа приймає, це відомо всім. Рівень підтримки українців у всьому світі зараз надзвичайний. Нам співчувають та допомагають всі. Краще перечекати там, у безпеці. Головне для вас зараз вижити. І не тримайтеся за ваші будинки та квартири – у оточеному ворогом місті вони нічого не вартуватимуть. Вони вже зараз майже нічого не варті. Так, життя буде не таким, яким було. Але воно вже не таке. На перші місця вийшли інші цінності. Але людяність та взаємодопомога лишаються безцінними. 

І ще про одне. Відтепер в Україні є лише дві політичні партії – ті, хто за Україну і ті, хто готовий на колаборацію з загарбниками. Всі інші політичні розборки мають бути відкладені на «після війни». 

Тому, Віталій Олександрович – так тримати!

За цим кланяюся – побачимось!