Вивезла 159 собак із Бахмута: історія вчительки, яка вже вдруге будує притулок для безхатніх тварин

Кожен день вчительки англійської Марини Шажко розпочинається о 5 ранку. Вона веде на прогулянку двох своїх собак – Тару і Муху, декілька годин працює, а потім поспішає на автобусну зупинку. Адже на неї чекають ще дві сотні собак у притулку.

По дорозі треба забігти в аптеку та до магазина: «Щодня мені треба купити щонайменше 12 палок ковбаси. І це тільки щоб дати усім собакам ліки». Маршрутка везе її за місто. Від зупинки з повними пакетами треба пройти ще 2 кілометри. Але радісне гавкання, яким її незмінно зустрічають мешканці притулку «Лада», вартує цього шляху.

Марина повертається додому уже надвечір. Гуляє з собаками і займається онлайн з учнями. Деякі з них навіть не здогадуються, що їхня вчителька врятувала з Бахмута 159 собак.

Реклама

Марина Шажко керівниця Бахмутського товариства захисту тварин та притулку «Лада»

Вони наче самі мене знаходять

Змалку я бачила, як мої мама і тато підгодовували на вулиці собак та котів. Але додому мені брати нікого не дозволяли.

Перший домашній улюбленець у мене лише з’явився у 16 років, і то випадково: у розчинене вікно моєї кімнати залетів папужка. Він залишився жити з нами. Моя бабуся навчила його говорити: «Маришко, вчи урочки!».

Наступним «поповненням» у родині був котик. Він прибився до нашого під’їзду і сидів такий сумний, що я не витримала. Притисла його до грудей і занесла додому. Мама була в  шоці: «Що це?» — «Котик! Він буде жити з нами!», — кажу. Тімошка прожив з нами 16 щасливих років.

У 2009 році, коли я вже працювала у школі вчителькою, у дворі будинку з’явилося цуценя. Геть лисеньке, шерсті нема — це була любов з першого погляду. Я почала його лікувати, приводила лікарів прямо у двір і таки вилікувала. Собачка зміцніла, відростила красиву руду шерстку.  Усі сусіди її любили і підгодовували. Назвали Бобочкою.

Марина Шажко зі своєю собакою Тарою. Тара — собака з вулиці, вона мала серйозні шкірні проблеми, але Марина вилікувала її. Фото надала героїня

На 8:00 мені на роботу, а до 6 ранку я пильнувала мисливців на вулицях

У 2010 році у Бахмуті стартувала кривава кампанія з відстрілу бездомних тварин для контролю чисельності собак на вулицях міста. Ці жахливі рейди мали свій графік: відстріл проводився вночі щовівторка й щочетверга, поки ще більша частина міста спала. На 8:00 мені на роботу у школу, а з 4 до 6 ранку у ці дні я патрулювала свій мікрорайон. Спочатку я пильнувала лише нашу Бобочку.

Одного разу я визирнула у вікно і побачила, що та комунальна машина вже їде нашою вулицею. Я вискочила на вулицю, в чому була. Вибігла на переріз машині, почала кричати. Разом зі мною вибігли ще жінки з сусідніх будинків. Ми відбили Бобочку, і машина поїхала ні з чим. Але я вже не могла залишати собаку на вулиці. А що як мисливці повернуться? І я принесла нашу дворову собаку додому.

Це був переломний момент, коли я зрозуміла: не можу нічого не робити з тим, що коїться у місті стосовно безпритульних тварин. Разом з подругою Ольгою Литовченко у 2011 році ми зареєстрували громадську організацію — Бахмутське товариство захисту тварин «Лада». Трохи пізніше незамінною в нашій дрім-тім стала також Людмила Булавка.

Марина Шажко за учительським столом. У 2010 році їй доводилося поєднувати роботу в школі і патрулювання свого мікрорайону: вона пильнувала, аби на їхній мікрорайон не заїхала машина служби, що займалася відстрілом вуличних тварин. Фото надала Марина

Волонтерки проти бюрократії

До нас долучалися люди, ми давали оголошення в пресі, розповідали про нашу позицію: місту потрібен притулок та кампанія зі стерилізації, а не з відстрілу тварин. Були ті, хто нас підтримував, були і хейтери.

Ми шукали можливості скрізь. Знайшли грантову програму, яка могла підтримати роботу стерилізаційного майданчика, подали заявку й виграли. Звернулися до місцевої влади і нам виділили покинуту комунальну будівлю. Ми закупили клітки, деяке обладнання і облаштували стерилізаційний майданчик, де могли б працювати лікарі.

За умовами гранту, орендна плата становила одну гривню на рік, а з місцевого бюджету мали виділяти кошти на стерилізацію тварин. Але тоді в міськраді нам сказали, що нібито кошти можуть виділяти лише не відлов. Це вже зараз ми розуміємо, що влада тоді скористалася нашою необізнаністю, а тоді ми просто зітхнули і почали самі збирати кошти на перші операції: у соцмережах, на місцевому базарі.

Місцева ветеринарна лікарка погодилася оперувати безпритульних тварин за вартістю медикаментів, ми возили собак до неї.

На базі стерилізаційного майданчика тим часом у нас організувався притулок, ми залишали там після лікування та стерилізації тих тварин, які мали дуже мало шансів вижити на вулиці через свій вік чи стан здоров’я. Стерилізованих і здорових намагалися прилаштувати у родини.

Кожна з волонтерок мала власну роботу, до тварин у притулку ми могли приходити лише у позаробочий час. Тож вирішили найняти доглядальницю, на зарплату збирали у нашій спільноті в соцмережах та скидалися з власних невеликих зарплат. Я з учительської, Ольга — з бібліотекарської.

Волонтерки притулку для безхатніх тварин «Лада»: Ольга Литовченко, Марина Шажко та Людмила Булавка. Фото надала Марина

Мусила привезти собак під мерію

Наприкінці 2014 року нас чекало ще одне випробування: ми залишилися без світла, бо територію, де знаходиться притулок, відрізали від мережі. Три роки ми проводили вечірні годування, перев’язки та уколи з ліхтариками. Але в кінці 2017 року терпець урвався і я оголосила в наших соцмережах про проведення масштабного пікету під міськрадою.

Я написала, що у зв’язку з тим, що у притулку досі немає світла, всі 100 тварин звідти переїжджають жити… у мерію. «Переїзд» оголосила на 27 грудня, вимоги: повернути світло у притулок і закласти стерилізацію безхатніх тварин у місті в бюджет на 2018 рік.

Напередодні анонсованого пікету директору приватного ліцею, де я тоді працювала. зателефонували з мерії і поскаржились на мене. Мовляв, не тим ваша викладачка займається, зробіть щось. На що мій керівник відповів, що свою викладацьку роботу я виконую чудово, а моя громадська діяльність його не стосується.

Волонтери вивантажують клітки з собаками з притулку для пікету під міськрадою. Бахмут, 2017 рік. Фото надала Марина Шажко

27 грудня 2017 року ми рушили під міськраду разом з нашими собаками. Нас прийшло підтримати багато людей. Буквально за годину від початку збору, ще навіть офіційно не почався пікет, у притулку з’явилося світло.

Так почався новий етап нашої співпраці з місцевою владою. Нарешті двосторонній: місто виділило кошти на стерилізацію безхатніх тварин.

Куди виїхати, коли у тебе 160 собак?

Я дуже добре пам’ятаю 24 лютого 2022 року. Я прокинулась о 5 ранку і почала читати новинну стрічку. На той момент у нас під опікою було 160 тварин. Евакуацію я навіть не розглядала: без них нікуди не поїду, а з ними куди? Як? Взялася робити запаси круп, кормів. Десь до початку травня у нас було відносно спокійно і я сподівалася, що так буде і далі. Ми навіть ділились своїми запасами з Лисичанськом, Сєвєродонецьком, де було вже гаряче.

З середини травня 2022 року по Бахмуту почало сильно прилітати. Наш притулок опинився на лінії вогню. 1 серпня стався перший приліт на нашу територію. Того дня до нас якраз приїхали волонтери привезли корми для тварин і десь за годину, як тільки поїхали, бабахнуло. Пошкодило будівлю і вольєри, дві собаки були поранені.

Це стало для мене поштовхом: треба діяти. Коли ти сам за себе — це одне, а коли від тебе залежать життя тварин, що не можуть ухвалювати рішення, це змушує діяти.

Загибель Лади стала останньою краплею

Я почала шукати, куди ми могли б виїхати, обдзвонила різні фонди з проханням допомогти нам знайти якусь територію, хоча б за гроші. Ми одразу орієнтувались на Дніпропетровщину, бо розуміли, що далеко наші собаки просто не доїдуть: більшість з них після серйозних травм чи хвороб, багато стареньких.

Ми знайшли один варіант: стара ферма у селі Вільне Дніпропетровської області. Але її оренда коштувала 15 000 гривень на місяць. Наш притулок живе на благодійні внески, збирати додаткові кошти, коли в країні війна, здавалося неможливим. Вирішили шукати ще.

30 серпня вночі був другий приліт. Касетна бомба. Тоді загинула одна з наших старожилок — собачка Лада, це те ж ім’я, що носить наша ГО і створений нами притулок.

Це стало останньою краплею. Я вирішила, що це знак, що нам треба терміново виїжджати з Бахмута. Вранці я подзвонила власнику ферми і сказала, що ми згодні на 15 тисяч.

Так виглядав притулок для безхатніх тварин «Лада» в Бахмуті після «прильоту» в серпні 2022 року. Фото надала Марина Шажко

Переїзд на межі нервового зриву

До перевезення треба було підготувати хоча б якусь кількість вольєрів і будок. З цим мені допоміг один волонтер, він написав у себе на телеграм-каналі пост про нас і зібрав 100 000 гривень.

Аби перевезти тварин з Бахмута на Дніпропетровщину разом працювали два фонди: «Порятунок тварин Харків» та Breaking The Chains, і ще група волонтерів з Києва. Зробити все треба було за один день, бо ми помітили, що як тільки до нас приїздить якесь авто, потім на територію «прилітає». Мабуть, стежили.

28 вересня ми переїжджали. Того дня у місті було незвично тихо  — наче сам Бог нам допомагав. Тим не менш, щохвилини очікували на обстріл. Вантажили собак на межі нервового зриву. Але нам вдалося — ми вивезли усіх 159 тварин з Бахмута.

28 вересня 2022 року. Волонтерки евакуюють 160 собак з Бахмута на Дніпропетровщину. Фото надала Марина Шажко

Не було навіть мисок для собак — з усім допомагають люди

Коли ми привезли собак до Вільного, не всі вольєри ще були готові. На новому місці у нас не було навіть з чого годувати тварин, бо ми нічого з собою не могли взяти: машини ледь вмістили клітки з собаками. Місцеві жителі дуже нам допомагали: приносили старий посуд, якісь простирадла. Саме завдяки підтримці місцевої громади ми вижили у перші два найтяжчих місяці після переїзду.

Я зі стареньким батьком винайняла квартиру у місті Новомосковську, що недалеко від Вільного. Дуже вдячна власниці квартири, що вона дозволила, аби дві мої собаки жили зі мною. Коли я чую ці розмови, що нібито до переселенців з Донбасу якось не так десь ставляться, я усміхаюсь — у нас зовсім інший досвід.

І далі нам продовжують допомагати небайдужі люди: благодійні фонди надають корми, Фонд Happy Paw допоміг нам перекрити дах на старій фермі й добудувати вольєри.

Плануємо збудувати та облаштувати ветеринарний кабінет, щоб мати можливість лікувати і стерилізувати тварин тут. Наша волонтерка Людмила зараз навчається у місцевому ветеринарному коледжі — нам необхідний власний лікар у команді.

Евакуаційна машина, завантажена клітками та переносками з тваринами. Не було куди навіть забрати собачі миски. Фото надала Марина Шажко

Продовжуємо рятувати тварин з-під обстрілів

Ми теж як можемо допомагаємо іншим зоохисникам. Щомісяця до нас привозять кілька тон кормів, ми їх розвантажуємо і потім відправляємо Новою поштою чи з волонтерами до міст і сіл Донеччини.

А ще ми, притулок-переселенець, прийняли до себе уже понад 60 тварин із зони активних бойових дій — Часового Яру, Красногорівки, Мар'їнки, Торецька. Багато тварин з контузіями, осколковими пораненнями. Ми їх лікуємо і стараємось прилаштувати у родини. Нещодавній наш щасливий «випускник» — це Мартинчик, пес із Бахмута. Він жив у притулку 4 роки. І ось уже тут, на Дніпропетровщині, знайшов свою родину. Ті люди шукали собі маленьке цуценя, але Мартинчик їх підкорив з першої зустрічі. Тепер живе наш бахмутський пес, що переніс поранення під час обстрілу, просто в шикарних умовах. А головне — в любові. 

Притулок «Лада» існував у Бахмуті, переїхав на Дніпропетровщину і продовжує працювати тут завдяки небайдужим людям. Це й офіційні організації, і просто випадкові відвідувачі наших сторінок у соцмережах. 

Зараз у нас в притулку 208 тварин. Втрьох нам ніяк не справитись. Тож наймаємо помічників: 4 доглядальниць та двох охоронців. Помічниці приходять на кілька годин щодня, доки ми на роботах, охоронці працюють позмінно. На зарплатню цим людям ми збираємо кошти у соцмережах.

Часто люди соромляться донатити маленькі суми, але саме невеличкі донати вирішують все. Наприклад, у нашій спільноті у Фейсбуці 4000 підписників. Аби кожен з учасників раз у місяць переказував 20 гривень — ми би без проблем закривали усі питання з ліками, операціями, кормами і зарплатою для помічників.

Зооволонтерка Марина Шажко чухає новеньку мешканку вольєра. Власник собаки зараз на війні, тож Бетті чекає на його повернення в притулку «Лада». На фоні — вольєри, які допомогли збудувати благодійники. Фото надала Марина Шажко

Так, нам непросто. Я не раз озиралась на своє життя: а що, якби я могла повернутися назад? І в мене одна відповідь: я б точно робила те саме — рятувала б тварин. Тільки тепер стукала б в усі двері кабінетів і серця людей ще наполегливіше.

Ви прочитали статтю медіа «ШоТам» з проєкту про переселенців, які втратили дім, але продовжили свою діяльність у нових містах і селах.

Герої матеріалів є прикладом активізму та незламності українських переселенців, які попри війну продовжують власну справу або починають новий бізнес.

Наталка Бардалим, ШоТам