Безславні засранці

Вітаємо всіх президентів!

Безумовно, епіцентр політичного життя на Миколаївщині тижня, що минув, знаходився у обласній раді. 26 листопада відбулась чергова спроба зняти її голову Вікторію Москаленко, перша, нагадаю, була 7 листопада і вона була невдалою. Події вівторка проходило досить бурхливо, під час їх перебігу чимало фігурантів зробило цілу низку гучних заяв та вчинили цілу низку не менш гучних та красномовних дій. 

Перед початком сесії на лінію 102 поступив сингал про замінування будинку обласної ради, а сама Вікторія Вікторівна заявила, що її намагається зняти голова обласної державної адміністрації Олександр Стаднік, бо вона не підтримує так звану «формулу Штайнмаєйра» і така воля Володимира Зеленського. Сам Олександр Васильович ці закиди на той момент відкидав. Деякі депутати вважали, що замінування обласної ради «політичне» і навіть готові були самотужки все розмінувати замість поліції та відповідних служб.

Але найбільше відзначилась частина депутатів так званої групи Стадніка, тобто тих депутатів, які хочуть зняти Москаленко, у своєму ставленні до журналістів. Вони зневажливо висловлювались на адресу певних мас-медіа, коли їм задавали незручні питання звинувачували журналістів у маніпуляціях. Потім вони весь час намагалися провести якісь закриті збори незрозумілих «робочих груп», як вони їх називали, а коли журналісти намагалися освітити їх депутатську діяльність, за що депутати мають бути журналістам вдячні, журналістам не давали це зробити самими різноманітними способами.

Чого вони тільки не робили! Вони просто фізично виштовхували пресу з приміщення, голосували за те, щоб провести засідання своєї «робочої групи» у закритому режимі, навчали журналістів журналістської етиці та запроваджували нову класифікацію блоггерів, висували цінні ідеї щодо обмеження доступу журналістів до своїх безцінних тіл, апелювали до закритості засідань Кабміну, мовляв, якщо міністрам можна, то і їм теж можна, та, зрештою, тупо хамили пресі. І ви знаєте, я цих депутатів певною мірою, розумію. Вони діють в політичному тренді, а він зараз такий, що влада в Україні стає все більше і більше закритою від преси та власних громадян. Рішення приймаються у вузькому колі наближених та у закритому режимі, а зразком відкритості стають влоги Зеленського – коли немає діалогу, а є лише монолог. Свобода слова нинішній владі заважає та, як вважає народний депутат від партії «Слуга народу», колишня журналістка Ольга Василевська-Смаглюк, її треба «приглушити». Гадаю, - це не лише її особиста думка, а загальний настрій нової влади, з чим я хочу ще раз привітати мудрий український народ, який цю владу обрав.

До речі, стало відомо, що спільного є між депутатом обласної ради Скорим та губернатором від Зеленського Олександром Стадніком. Маю припущення що те, що їх об’єднує це – шахи. Як відомо, Скорий – депутат, який відкрито не поважає українську державність та її символи. Але раніше за це він піддавався обструкції з боку як інших депутатів, так і колишніх губернаторів і майже не бував ані на засіданнях комісій, ані на сесіях. Але за Володимира Олександровича та його представника у області Стадніка наш герой почав відвідувати обласну раду, та навіть заходити у гості до голови ОДА. Можливо тому, що вони обидва люблять грати у шахи. Принаймні, саме бажанням пограти у цю інтелектуальну  гру, Скорий пояснив свою присутність на четвертому поверсі ОДА. А коли Олександр Васильович побачив друга – шахиста, то негайно його покликав до свого кабінету, напевно, щоб розібрати якийсь шаховий етюд або вирішити шахову задачу. А потім він пояснив, що зустрічався зі скандальним депутатом-українофобом аби захистити того та не допустити провокацій, а про його політичну позицію нічого не знає і хоче розібратися. Що тут сказати? Грати у шахи, коли ти стаєш об’єктом провокацій насправді дуже складно. А щодо того, що очільник ОДА, будучи вже кілька місяців на посаді, нічого не знає про бекграунд Скорого – то не треба нас всіх мати за ідіотів. А якщо це правда – то це дуже красномовно говорить про рівень компетенції нового губернатора. Але я в таке не хочу вірити. Скоріше за все, це говорить про сутність нової української влади бо, - Так, Скорий є членом групи Стадніка.

У вівторок все закінчилось нічим. За версією Москаленко сесія не розпочалась і вона своїм розпорядженням перенесла її на 3 грудня, а за версією частини депутатів - її антагоністів, сесія почалась і у її роботі було зроблено перерву, не відомо, правда, на який строк. Але історія на цьому не закінчилась. 28 листопада до обласної ради та до департаменту освіти обласної державної адміністрації завітали слідчі СБУ задля проведення обшуків у справі виділення 15 мільйонів гривень з обласному бюджету на придбання електронних ключів, щоби школярі Миколаївської області могли скачувати електронні версії підручників, хоча їх можна скачувати абсолютно вільно та безкоштовно з сайту Міносвіти. Про цю дуже сумнівну витрату бюджетних коштів знали всі, в тому числі, ті депутати, які дуже сильно це підтримували, а зараз не менш сильно виступають за відставку Москаленко. Трохи згодом, у той же день, група депутатів увійшла до кабінету Москаленко задля того, щоб вручити їй «чорну мітку» та змусити її «злізти з бочки», вірніше, принесли їй повідомлення про те, що у п’ятницю вони збираються на сесію з нею, чи без неї.

Далі історія вже була схожою на якийсь третьосортний детектив. В ночі до сесійної зали обласної ради та до її технічних приміщень проникли декілька депутатів та винесли звідти, за ствердженням Вікторії Москалено, скриньки та кабінки для таємного голосування. Думаю, це було зроблено для того, щоб наступного дня організувати депутатське засідання за межами сесійної зали, якщо заколотників не пустять до неї.

Як то кажуть, «предчуствія єво не абманулі». У п’ятницю, 29 листопада, коли депутати з так званої «групи Стадніка» прийшли до обласної ради, то вони змушенні були поцілувати замок на дверях сесійної зали, а самої Вікторії Москаленко на місці не було, як і ключів від сесійної зали. Понад три години депутати засідали у залі нарад обласної державної адміністрації, вхід до якої від нахабних журналюг охороняв німий, як голем, чи то радник, чи то помічник Олександра Стадніка і навіть втручання поліції мало чим допомогло – депутати засідали закрито. Понад три години депутати із Стадніком, який, до речі, всупереч своїм нещодавнім словам, що він ні до чого, вже і не ховався, вирішували що їм робити – але все закінчилось, як і у вівторок – нічим. За однією версією – не знайшлось необхідної кількості депутатів, за іншою – необхідна кількість була, але депутати не захотіли засідати не у сесійній залі, що було б порушенням закону та процедури, а зламати двері зали ні у кого не стало сміливості, хоча дехто про це думав.

Отже, підбиваючи підсумки бурхливого політичного тижня. 

Олександру Стадніку разом зі своє групою депутатів вже втретє не вдається змістити Вікторію Москаленко з посади голови обласної ради. Ніякої його іншої діяльності, до речі, не видно, а Миколаївська область зі всіма її проблемами – це не лише одна Москаленко, до речі. Лише за один тиждень вони всі разом, за висловом одного з цих депутатів двічі «абдєлалісь». Говорячи просто, вибачте мене за грубість, вони за один тиждень двічі «обісралися» - це синонім до «абдєлалісь». 

До групи входять різні люди. Хтось давно і послідовно виступає проти Москаленко, хтось в принципі не терпить Україну, а хтось є банальним пристосуванцем. І всі вони об’єднались навколо Олександра Васильовича.  Отже, враховуючи і склад групи, і вже неодноразовий результат їх зусиль, пропоную називати їх «Безславними засранцями». Правда, очолює їх явно не лейтенант Альдо Рейн з позивним «Апач». І так, - історія явно матиме продовження.

За цим кланяюся, зустрінемось!