Сьогодні Володимиру Дмитровичу Чайці могло б виповнитися 76 років

Меру-рекордсмену за якого миколаївці чотири рази віддавали свої голоси. Його веселий та комунікабельний склад характеру прихиляв до себе безліч політиків, управлінців та простих людей. «Співучий мер» як його називали в Україні.

Для мене це була людина, яка підтримувала мої «найреволюційніші» та найсміливіші ідеї, деякі з яких згодом стали частиною державної політики в Україні. Його ніколи не треба було вмовляти та переконувати якщо він вбачав інтерес для міста та миколаївців.

Остання розмова у мене з ним відбулася у лютому 2013 року. Я йому з захопленням розповідав про відвідування одеського центру «Мini Boss», який навчав маленьких дітей бізнесу. Як завжди його не потрібно було переконувати про доцільність відкриття такого центру в Миколаєві, він лише спитав: «Коли їдемо ?».

Я не хочу ідеалізувати Володимира Чайку, він як і всі ми мав свої сильні та слабкі сторони. Але я завжди знав що в нього є «межа» яку він за жодних обставин не міг переступити.

У мене часто виникали «зіткнення» з представниками його апарату як представника Держкомпідприємництва, але ніколи ні в яких питаннях він мене не зупинив, не дорікнув і не попросив... Ніколи.

Якщо ж говорити про найголовнішу його рису, то це вміння викликати прихильність до себе людей і знаходити друзів у всіх сферах що було вкрай важливим для просування інтересів міста та його мешканців. Я ніколи не бачив такої кількості людей із різних країн які збирали його інавгурації.

Мені часто доводилося бути свідком різних політичних ситуацій коли над ним «згущувалися хмари», але нікому ніколи не вдавалося з ним розправитися. Кажуть, що коли з черговим доносом прийшли до тодішнього Президента України Леоніда Кучми «прохачі» висунули на їхню думку останній «убивчий аргумент»: «Так він ще й співає!». Кажуть Кучма подивився на них і відповів: «Співає, ну і хай співає…»