Миколаївщина-80: річниця створення області та "червоний терор"

Фото: Денис Сисин

22 вересня страшного 1937 року, як день утворення Миколаївської області та, за збігом обставин, ще й Житомирської, Полтавської, тодішньої Кам'янець-Подільської областей, співпав із початком "червоного терору", де, за результатами єжовської політики пошуку "ворогів народу", було додатково збільшено т.зв. ліміт на кількадесят тисяч осіб, включаючи керівництво міста й області, суддів та прокурорів, освітян та музейників, корабелів і селян, водопровідників і дітей. Кострубата адміністративна реформа, яка настільки масштабно виокремила нашу індустріальну область із повітових містечок на міжобласний гігант у 919 тисяч осіб (27% - міське, 73% - сільське населення) з-поміж інших (згодом до складу краю входили Миколаїв, Херсон, Кіровоград та 38 районів), була позначена великими випробуваннями, котрі, після двох десятиліть кривавої радянської влади, а з нею - двох голодоморів, тисяч повстань, самопроголошених народних республік, НЕПу, політики коренізації, форсованої колективізації, розкуркулення, ТСОЗів, "чорних дошок", каральних операцій, системної боротьби зі шпигунсько-диверсійним елементом, "націоналізмом", готувалася до етапних сторінок безжальної історії. 

Тож народжена в епоху тоталітарного свавілля, закривавлена роками окупації, масового знищення полонених, серед яких - захисники Одеси, Миколаєва, Керчі, Севастополя ("Шталаг-364" має досі не вивчену братську могилу на 30 тисяч жертв в самому центрі міста на Темводі), місцевого населення, особливо євреїв (згадаймо невинно закатованих 45 тисяч осіб у Богданівці), а згодом - героїчного визволення в результаті діяльності лягінського підпілля, Березнегувато-Снігурівської операції ІІІ Українського фронту, подвигу героїв-ольшанців, післявоєнного відновлення господарства та страшного голодомору, Миколаівщина, оповита ідеологічним мереживом, поступово піднімалася з колін. 

Трансформація системи органів державного управління господарством, спеціалізація великої промисловості, зростання асигнувань на капітальне будівництво, реконструкція та будівництво суднобудівних заводів, підприємств оборонного значення, легкої, харчової промисловості, мережі водопровідно-каналізаційних господарств. Тільки в Первомайську було 17 великих підприємств, у Вознесенську - шкір- і молокозавод, в Очакові - мідійно-устричний рибоконсервний комбінат, а загалом по області - 1050 (!) промислових підприємств, які виготовляли вироби 464 найменувань з державним знаком якості. До відома: за тодішньої реформи освіти на початку 1980-х у 563 садочках було 47 тисяч малюків, 710 школах навчалося 211 тисяч учнів, у 32 ПТУ - 17 тисяч осіб, у ВНЗ - 10 тисяч студентів (НКІ, МДПІ, три філії). А ще відкривалися музеї, театри, сквери, мости, стадіони, лікарні, аеропорти, нові маршрути електротранспорту, зводилися мости-гіганти, електростанції, виробничі комплекси. І це за умов величезної секретності, під яку підпала більша частина райцентрів та, власне, закритий Миколаїв.

Відроджена в роки Незалежності, виснажена економічною депресією та занепадом, трудовою міграцією та невдалою конверсією, Миколаївщина дедалі ставала міцнішою, інвестиційно привабливішою, культурнішою, хоча, на жаль, були і трагічні події. А в часи "русской весны" та кривавої російської окупації рідна область, виплекана серцями захисників краю - добровольчими та регулярними підрозділами, волонтерами і капеланами, учителями й аграріями, спортсменами та молодими фахівцями, які динамічно долучаються до реформ, очолюють органи управління, відновлюючи потенціал півдня України, - в числі найголовніших творців новітньої історії, ключових факторів стабільності, оборони півдня та поступового розвитку. Пишаюся Вами, земляки!

Незважаючи на випробування, ми гідно пройдемо шляхами боротьби, стабілізації та відродження. Услід за реформами - нові українські школи, лікарні, суди, органи поліції, а також влади: народної, спроможної, відповідальної. 

Не згадати про цей історичний ювілей не можна, як і забути 150 тисяч років минулого рідного краю з його городищами, славетними еллінськими містами-полісами, паланками, культурою, побутом, традиціями. А ще - жертвами терорів, окупацій, зачисток і морів, поруч із тим - легендарних достойників: академіків, лауреатів, митців, олімпійців, звичайних трудівників і роботяг, перед якими - у великому цивілізаційному боргу.

Схилимо голову за полеглими Героями-визволителями та Героями-захисниками: вони навіки в пам'яті народу. В макових полях України.

Зі святом, рідна Миколаївщино. Ми переможемо. Слава Україні!