«Плідна співпраця» України та МВФ

Відносини МВФ та України мають вже багаторічну історію. Сама Україна є  одним з головних споживачів кредитного продукту Міжнародного валютного фонду, отримавши  20,2 млрд  доларів  США у вигляді кредитних коштів.

Насправді для країни, що розвивається кредитування не є чимось надзвичайним, я б зазначив, що кредитування при правильному розрахунку фінансового важіля є необхідним для швидкого розвитку. Однак в мене є суттєві сумніви щодо співпраці України та МВФ.

Я хочу виділити ключові, на мій погляд, недобросовісні епізоди у співпраці МВФ та України:

1995 рік. У квітні того року почалась програма за якою держава крім інших моментів мала виставити на приватизацію 8000 підприємств. Це на мою думку була перша хвиля створення олігархату в Україні. Необхідно зазначити, що підприємства за умовами були великі та середні, тобто ті підприємства, що і мала б першочергово наповнювати державний бюджет країни. А на разі ці підприємства здебільшого є наповнювачами кишень певних кланів. Найсумніше в цій ситуації те, що здебільшого кошти олігрхи не залишають в Україні, а виводять їх в офшори, тим самим породжуючи дефіцит грошової маси в країні і необхідність запозичень  у міжнародних інституцій. Зайве казати, що ефекту у вигляді бездефіцитного бюджету, який був основною задекларованою ціллю приватизації , не було досягнуто.

2008 рік. Цей рік у всьому світі відомий, як рік всесвітньої економічної кризи. Ця економічна негода не оминула і Україну, тому за проханням керівництва держави МВФ виділило 7 млрд доларів США для підтримки економіки. Впринципі нормальний партнерський крок, однак  паралельним курсом українські можновладці та МВФ продукували збільшення імпорту товарів в Україну.

Тобто в роки кризи ми вивели з країни валюти на різноманітні товари більше ніж завели і щоб не настав дефолт ми почали кредитуватися в МВФ. Неважко помітити, що за рахунок нормальної зовнішньо-економічної політики і виходу навіть не на нульове сальдо торгівельного балансу ми б уникнули цього кредитування, а криза в Україні не була б така відчутна. 

Ще одиним надзвичайно красномовним фактом про відносини України та МВФ є те, що найуспішнішими роками України були ті роки, коли вона розраховувала на себе і не користувалася запозиченнями МВФ на різноманітні реформи та інновації. Ця тенденція збігається і з загальносвітовою практикою, де МВФ аж ніяк не допомагає розвитку держав.

Насправді для того щоб зрозуміти чому так відбувається, достатньо зазирнути в суть кредитів МВФ. Міжнародний валютний фонд видає короткострокові кредити під умови структурних змін. А будь-яка  структурна реформа- це процес  стресу для держави та економіки і на те, що б нова структура запрацювала необхідно час. В цей період економіці держави потрібна підтримка та сприяння, а МВФ в свою чергу такими короткими кредитами дестабілізує ситуацію, коли в економіку то вливаються, то вилучаються великі кошти за короткий час.

Для реальних структурних якісних змін Україні варто було б співпрацювати з Міжнародною асоціацією розвитку (МАР), яка працює на грантовій основі або на довгострокових безвідсоткових чи низьковідсоткових кредитах. Крім того в  МАР прописано відстрочку перших платежів за кредитом на 10 років. Тому у випадку співпраці з МАР я розумію, що економіку України не  буде лихоманити від постійного перекачування коштів туди-назад і буде нормальна можлиість розвиватися. 

Окрім зовнішніх запозичень не варто забувати про внутрішні. Насправді найуспішніші країни кредитуються саме за рахунок внутрішніх ресурсів держави. Ні Японія, ні США, як країни з найбільшими борговими зобов`язаннями,  просто не можуть собі дозволити бути під зовнішнім впливом якихось міжнародних кредиторів.  Україна теж має безліч мжливостей самокредитування. Вивід з тіні чверті економіки відразу дасть неймовірне збільшення бюджетного ресурсу, однак для цього необхідно зробити прозорі нормальні умови для ведення бізнесу. Окрім цієї стратегічної мети в Україні достатня кількість державних підприємств, на рахунках   яких  мертвим вантажем лежать мільйони  доларів, одним з таких є Адміністрація морських портів України (АМПУ), де лежать та не використовуються 120 млн доларів. Таких прикладів можна привести безліч, вся проблема в ефективності державного топ-менеджменту.

Я вважаю, що Україні варто переосмислити підхід щодо запозичень для підтримки економіки, в іншому випадку ми просто будемо і надалі рухатись в нікуди.