Білоруське не можна

Вітаємо всіх президентів та всі сосни!

Слуга народу не хоче чути голосу народу. Саме до такого висновку можна дійти, коли спостерігаєш розвиток конфлікту між головою Миколаївської обласної ради Ганною Замазєєвою та директором Миколаївського обласного центру лікування інфекційних хвороб Світланою Федоровою. Суть конфлікту в тому, що, на думку Ганни Володимирівни, Світлана Федорівна неправильно використовує гроші. Гроші, які обласна інфекційна лікарня отримує від Національної служби здоров’я України, тобто від держави, а не з обласного бюджету. Основна претензія – нарахування певним категоріям працівників 300 відсотків так званої ковідної надбавки. Дуже вчасно трапились, як би правильно сказати – затримка із заключенням нових так званих «ковідних пакетів» між лікарнями та НСЗУ – це угоди між лікарнями та НСЗУ, згідно яких держава фінансує лікування ковідних хворих. До цього додались результати перевірки обласної інфекційки Держаудітслужбою та лист голови обласної ради, в якому вона простить заступника голови облдержадміністрації та начальника обласного управління охорони здоров’я, з’ясувати ступінь тяжкості проступку керівника, прийняти відповідні управлінські рішення або, за необхідності, внести обласній раді пропозиції про відповідальність керівника підприємства – це все майже цитата. І почалось. Світлана Федорова у притаманній їй манері винесла конфлікт у публічну площину – слава Фейсбуку! А візит представника НСЗУ та Ганни Замазєєвої до лікарні 2 червня проходив у прямому ефірі.

Кінець історії, наразі, невідомий. Як можна прокоментувати цю ситуацію? Якщо коротко – конкуренція має свої переваги та, іноді, недоліки. Конкуренція у медичній сфері, яка розпочалася після старту медичної реформи – це боротьба лікарняних закладів за фінансування від НСЗУ, це боротьба за пацієнтів, це боротьба за спонсорів, за підтримку власника – громади міста, ОТГ, району, області. Це боротьба за класних фахівців – від технічних працівників, бо каналізацію треба тримати регулярно чистити, до медиків високого рівня. Але ця конкретна ситуація демонструє що буває коли менеджер конкуренту боротьбу сприймає як війну, на якій всі засоби дозволенні – від відвертого шантажу власника, до побудови оборонної смуги із вилікованих пацієнтів – саме цих представників народу не захотіла слухати їх слуга Ганна Замазєєва. Комунальні медичні заклади, внаслідок медичної реформи отримали певну автономію. Без автономії неможлива конкуренція. Органам управління медичної сфери власників, конкретним чиновникам від медичної галузі не подобається ситуація, коли вони позбавлені старих можливостей ручного керування медичними закладами. І часто вони намагаються повернути собі втрачені можливості. З іншого боку, деякі керівники закладів уходять, як то кажуть, у відрив. У відрив від власників, контролю та здорового глузду. Боротьба триває. Потрібна золота середина. А поки що, як каже Ганна Володимирівна – всім здоров’я, незважаючи не нестачу вакцин від ковіду, та успіхів.

Володимир Зеленський на нещодавньому форумі анонсував чергову свою глобальну ідею – Президентський Університет, на який попередньо збираються витратити понад 7 мільярдів гривень. В цьому закладі будуть готувати, цитата – «людей майбутнього». Хочу лише нагадати, що борг теплогенеруючих компаній, облгазів перед НАК «Нафтогаз» складає понад 50 мільярдів гривень. Внаслідок, фактично, адміністративого обмеження рівня тарифів на тепло, без урахування всіх складових цих тарифів в опалювальний сезон 2020 – 2021, тільки миколаївським двом основним теплогенеруючим підприємствам ТЕЦ та «Миколаївоблтеплонерго» потрібно близько 900 мільйонів гривень, аби розпочати новий опалювальний сезон. Я не кажу про тотальні затримки з виплат службами зайнятості обіцяної допомоги підприємствам, які постраждали через карантин, та багатомісячні затримки виплат лікарняних – проблеми виникли навіть із бланками лікарняних. Це все єрунда. Ми будемо будувати чергову забаганку Володимира Олександровича, де незрозуміло хто, буди навчати незрозуміло чому, незрозуміло кого. Більше, більше таких планів, пане Зеленський.

Білоруський державний телеканал ОНТ показав півторагодинне так зване «інтерв’ю» з Романм Протасевичем – опозиціонером, якого захопили внаслідок терористичного захоплення літака рейсу «Афіни – Вільнюс» під час його прольоту над територією Білорусі. В цьому так званому «інтерв’ью» Протасевич признається у скоєні цілої низки важких злочинів, відповідно до кримінального кодексу Білорусі, розповідає про те, які меркантильні та нікчемні представники білоруської опозиції, як він кається у скоєному та поважає Лукашенка. На поширеному відео ми бачимо очевидно дуже залякану людину, із слідами тортур, яка говорить все, що від неї потребують, сподіваючись таким чином уникнути смерті. Як робили це жертви сталінських репресій століття тому. До Протасевича на дванадцятий день арешту досі не допустили адвоката. І ми бачимо, що в Білорусі вже збудовано тоталітарну державу зразка СССР минулого століття. Ми бачимо, що Олександр Лукашенко надзвичайно жорстока та мстива людина. Він хоче помститися в особі Протасевича всім тим опозиціонерам та громадянам його країни, через  яких він пережив кілька нервових тижнів минулого літа та осені, коли білоруси тисячами виходили на протести проти його правління і коли його влада висіла на волосині. 

Але я не можу не звернути уваги на важливий, як для Миколаєва, аспект. Через свою очевидну нелегітимність та неадекватність, Лукашенко стрімко остаточно псує залишки стосунків зі всім цивілізованим світом і все більше потрапляє у залежність від путінської Росії, завдяки якої він весь час існував та зумів зберегтися і цього разу. Він все більше публічно демонструє принизливе підлабузництво перед Путіним, може, наприклад, скупатися у морі за температури води лише плюс 16 градусів, бо Володимир Володимирович так схотів. Перетворюючись на російського чи то блазня, чи то ведмедя на ланцюгу для розваг, Лукашенко свідомо загострює стосунки із Україною – повторює російську риторику про Україну, запрошую так званих «слідчих» з ДНР-ЛНР для допиту Протасевича, тим самим принижуючи власну країну до рівня цих проросійських бантустанів, плануючи літати літаками державної «БелАвіа» до окупованого Криму, тощо. За такої динаміки, білорусько-українські стосунки можуть геть припинитися одного чудового дня. І тоді, вся куплена містом білоруська техніка – автобуси, чи тролейбуси, може дуже швидко перетворитися на металобрухт – через відсутність запасних частин її не можливо буде відремонтувати. Я вже не кажу, що просто не можна, через морально-етичні міркування спонсорувати режим божевільного кривавого м’ясника. Отже, якщо і купувати автобуси чи тролейбуси, чи будь що інше для комунального господарства Миколаєва – вони мають бути не білоруського виробництва. Зі всіх можливих міркувань.

За цим кланяюся – побачимось.