Бутафорський патріотизм

Вітаємо всіх президентів та всі сосни!

Величезному державному прапору у парку Юних героїв на тридцятиріччя Незалежності бути. Так, як цього забажав чи то Володимир Олександрович, чи то чиновники в його офісі. І гроші, на облаштування цього проекту, а давайте будемо щирими – і сам флагшток і парк навколо нього – це все одне ціле, знайшлися і у міському бюджеті, як і обіцяв нещодавно міський голова Олександр Сєнкевич. Таке рішення було прийнято на крайньому засіданні виконавчого комітету та погодженне на засіданні бюджетної комісії міської ради того ж дня. Цікаво, як певні депутати змінюють думку щодо цього неоднозначного питання. Спочатку, очільник бюджетної комісії не схвалює таку щедрість міського голови, а вже лише за два тижні бачить у такому витрачання міських коштів позитив, бо, на його думку, обласна рада дає гроші місту. Але це не так. Ніхто нічого місту не дає. Ніяких міжбюджетних трансферів чи субвенцій немає. Є цільове витрачання грошей з державного, обласного, а тепер ще й з міського бюджету на піар-проект центральної влади. На забаганку Зеленського та його офісу. 

Хочеться зазначити – ніхто не проти української державної символіки. Навпаки. Але не тоді, коли є дуже гострі нагальні потреби. Про це чітко сказано у заяві фракції партії «Європейської Солідарності» у Миколаївській міській раді, початок цитати: «Ми, депутати Миколаївської міської ради восьмого скликання, обрані за списком політичної партії «Європейська Солідарність», шанобливо ставимось до української державної та національної символіки. Оскільки для нас слова «Армія. Мова .Віра» не є простим звуком, а є втіленням сильної, потужної, незалежної, держави. …  Є ціла низка міських проблем, перелік яких можна довго продовжувати і вони не вирішені роками, ми не можемо погодитися на витрачання міських коштів на проект гігантського прапора у сквері Юних героїв… Вважаємо, що кошти міського бюджету мають спрямовуватися на вирішення нагальних міських проблем, а не на забаганки центральної влади заради піару та демонстрації бутафорського патріотизму» - кінець цитати. Але, як всі бачили, у більшості депутатів інша думка щодо пріоритетів витрачання ресурсів міського бюджету. І це при тому, що в деяких галузях склалася надгостра ситуація дефіциту та нестачі, як, наприклад, із забезпеченням ліками пільгових категорій населення, хворих на рідкісні хвороби, пацієнтів із пересадженими органами, про що йшлося на засіданні тієї ж самої бюджетної комісії. Але, зрештою, «какая разніца»?

Арсен Аваков, який був міністром внутрішніх справ понад сім років за чотирьох прем’єрів та двох президентів – нечуваний випадок у новітній історії України, пішов у відставку за власним бажанням – відповідну заяву від подав 13 липня. На його місце було запропоновано Дениса Монастирського, народного депутата від Слуг, очільника комітету Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності. І він погодився на таку, як він сам зазначив, «жертву». Відповідні відставка та призначення були погодженні парламентом. Слід відмітити, що все відбулось за ініціативою Володимира Зеленського – ніхто із фігурантів цього не приховував. Що протирічить логиці парламентсько-президентській республіки, якою де-юре є Україна. Отже, вплив на МВС з боку Офісу президента відтепер тільки посилиться – бо Монастирський не Аваков і немає подібної політичної ваги аби сказати «ні» бажанням президентської патронатної служби. А «координує» роботу з правоохоронними у цьому офісі, нагадаю, такий собі Олег Татаров, який під час революції Гідності, будучі на посаді у МВС розповідав послам ЄС про те, що протестувальники самі себе повбивали. Ну і все у такому дусі. А Авакова, який його міг послати тепер немає. А є Монастирський, якій всім зобов’язаний Зеленському та Єрмаку і якого всі вони можуть послати. Куди захочуть. Життя стає все цікавіше.

Кубинці, вперше, за майже тридцять років вийшли на протести. Вони протестують проти комуністичного правління на острові, яке ототожнюється із бідністю, безправ’ям та повною безпорадністю кубинської медицини перед пандемією короновірусу. Комуністи намагаються протести придушити та, як завжди, у всьому звинувачують США та блогерів. Просто дивуєшся, як падають найкривавіші та найжорстокіші режими від якихось блогерів. Нехай і так. У будь якому разі, сподіваємось побачити найскоріше звільнення від огидної комуністичної диктатури ще однієї країни у світі. Аби стало хоч трохи світліше на цій планеті.

За цим кланяюся – побачимось.