Вільні люди або раби

Вітаю всіх українців та друзів України!

Фактично, жодного дня не буває без новин про чергові військові злочини росіян в Україні. Ніколи не думав, що, підбиваючи підсумки українського тижня, буду обирати найбільш жахливі трагедії. Цього разу це – обстріл ракетою «Точка-У» залізничного вокзалу у Краматорську, на якому тисячі мешканців Луганщини та Донеччини чекали на евакуацію. Результат обстрілу – понад п’ятдесят загиблих та понад сто поранених, серед них - діти. І ці цифри не остаточні.

Нагадаю, на початку тижня, що минув по мирним миколаївцям було завдано ракетного обстрілу. Хтось вважає такі обстріли цивільних взагалі, та тих, які намагаються врятуватися з зони бойових дій нелогічними. Але логіка, своя, жахлива, тут є. Справа в тому, що Краматорськ знаходиться в межах Донецької області, яку загарбники намагаються захопити. Як вже відомо, на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей окупанти проводять примусову мобілізацію та кидають ненавчених, погано озброєних людей на позиції наших військових. По-суті, це повторення практики Другої Світової війни, коли радянські польові військкоматі набирали так званих «чорнопіджачників» і кидали їх в бій навіть без військової форми та зброї, звідки і така назва. Кому цікаво – можна погугліти. А обстрілюють цивільних, які намагаються втекти від війни з однією метою – зберегти ресурсну базу для гарматного м’яса. І це ще одна яскрава ілюстрація ставлення росіян до всіх, без виключення, українців як до людей нищої раси. Втім, до цієї теми ми ще повернемось.

Під час свого інтерв’ю телекомпанії НІС-ТВ миколаївській міський голова зазначив, що Миколаїв може бути мішенню для росіян через дві причини – закрити для України вихід до моря та заблокувати морську торгівлю, яка була ключовою для українського експорту. Також, він зазначив, що місто й досі лишається небезпечним місцем через не прогнозовані ракетні обстріли та можливість подальших атак на нього і вкотре запропонував мирним містянам за можливості залишити місто, а тим, хто це вже зробив – не поспішати повертатися. 

На моє переконання – це цілком слушна думка, до якої варто прислухатися всім цивільним, перед усім жінкам та дітям. Приклади Краматорська, Чернігова та, не дай Боже, Бучі та інших передмість Києва більш, ніж красномовно говорять «за» таке рішення.

Староста села Лоцкине, яке було певний час під окупацією росіян, у своєму інтерв’ю Суспільному розповіла про те, як окупанти та їх колаборнати ставилися до неї та її односельчан. За її словами, вони заявили, що вони нова влада, та щодня приходили до неї, та змушували виконувати самі різні завдання, не особливо переймаючись можливістю їх виконання та, взагалі, здоровим глуздом. Головне для них було – отримати підкорення. У разі не виконання вони погрожували старості зброєю. І це ще раз демонструє суть ставлення окупантів до українців – у кращому разі нас бачать покірливими рабами. І в цьому докорінна різниця між нами та ними. Різниця між вільними людьми, які звикли контролювати та вільно змінювати свою владу, та між рабами, які звикли плазувати перед начальством та принижувати тих, хто нижче їх за становищем. Саме тому вони ненавидять вільних людей, нас з вами, та прагнуть нас обернути на рабство або знищити.

На останок – хороші новини. Минулого тижня Київ відвідали керівниця Європейської Комісії Урсула фон дер Ляєн, канцлер Австрії та прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон. Урсула фон дер Ляєн на власні очі побачила наслідки російської окупації у Бучі, а Борис Джонсон навіть прогулявся київськими вулицями. І всі вони говорили про незаперечну підтримку України задля її, України, перемоги. І підтримка нас цивілізованим світом – це не лише слова а й справи, зокрема, Словаччина вже передала Україні дивізіон дальнобійного зенітного комплексу С-300.

Отже – ми не одні у нашій битві за життя.

За цим кланяюся – побачимось!