Російські рейки для Донбасу

Війна на Сході перетворилася на «заморожений конфлікт», і Росія змушена з року в рік оплачувати життєдіяльність самопроголошених республік. Для часткової компенсації витрат російські компанії легалізують вугілля з Донбасу та намагаються налагодити виробництво. Виходить слабувато.

Москва намагатиметься приховувати пряму грошову допомогу окупованим територіям на сході України. Якщо Донбас не повернеться до України на російських умовах, то у Москві схиляються до того, що регіон повинен сам себе забезпечувати. Однак для цього росіянам важливо відновити роботу ключових підприємств регіону.

Джерела російського видання РБК стверджують, що самопроголошені території вже з наступного року можуть втратити частину допомоги з російського бюджету. Кошти планують спрямувати до окупованого Криму і в Калінінградську область.

Вугілля на вагу золота

Поки окуповані райони Донбасу лише йдуть у напрямку самозабезпечення, росіяни намагаються переконати міжнародні організації у величезних об’ємах добутого вугілля, що поряд з російською гуманітаркою та місцевим металом забезпечує добробут населення псевдореспублік.

Вугілля марки “антрацит” – чи не єдиний ресурс, який залишився на непідконтрольних територіях. Він забезпечує місцевих шахтарів роботою, а ватажків – регулярними відкатами.

Найбільша складність для терористів та їхніх російських кураторів полягає у легалізації вугілля та постійному пошуку ринків збуту. Через міжнародні санкції та невизнання цих територій, вони не можуть самостійно продавати вугілля на світових ринках. До блокади продавали через підставні українські фірми, тепер – лише через Росію.

Крім цього, до початку торгової блокади зі сторони людей, які називали себе добровольцями батальйону «Донбас», Україна була головним покупцем антрациту з непідконтрольних районів Донеччини. Тоді там працювали українські підприємства, які платили податки в український бюджет і зарплату працівникам у гривнях.

Вже після того, як ці зв’язки між «материковою Україною» і окупованою частиною обірвалися, влітку минулого року український міністр вугільної промисловості Ігор Насалик звинуватив Росію у сприянні перепродажу сировини з "ДНР" і "ЛНР" до третіх країн, зокрема, до Туреччини.

У відповідь на звинувачення, заступник міністра економіки Росії Сергій Назаров підтвердив, що вони допомагають продавати близько 1 мільйона тонн вугілля з Донбасу на місяць, щоби влада самопроголошених республік могла забезпечити соціальні виплати. За його словами, Росія повторно експортує вугілля через свої морські порти.

Найбільшим постачальником вугілля з ОРДЛО видання LIGA.net називає московську компанію "Петролеум капітал" українського бізнесмена Сергія Курченка, який втік до РФ. За даними російської залізниці (РЖД), торік з окупованих територій вивезли 940 тисяч тонн антрацитового вугілля і майже 100 тисяч тонн інших марок. 40% від всієї вугільної контрабанди за 2016 рік припадає на компанію Курченка.

Реклама

За підрахунками компанії ДТЕК Ріната Ахметова, яка після окупації втратила багато видобувних підприємств, щорічно до Росії вивозять 200-300 тисяч тонн антрациту в місяць. В середньому, це близько 3 мільйонів тонн на рік.

В антикризовому штабі ДТЕК намагаються відслідковувати поставки вугілля та попереджати ймовірних покупців про його незаконне походження.

За інформацією нардепа Дмитра Тимчука, росіяни купують вугілля в ОРДЛО по 30-35 доларів за тонну. Далі вугілля перетворюється на російське і продається в Європу за ціною від 100 до 160 доларів за одну тонну.

Депутат стверджує, що Курченко є основною ланкою в сполученні між Росією та окупованими територіями Донбасу. Олігарх контролює в ОРДЛО найбільші видобувні та металургійні підприємства, які колись належали українським бізнесменам, під вивіскою компанії “Внешнеторгсервіс”. Внутрішній конфлікт, що потягнув за собою звільнення Плотницького, пов’язаний із тим, що екс-ватажок вимагав великі відкати з підприємств Курченка, запевняє Тимчук.

Ще один російський заступник міністра енергетики Анатолій Яновський в серпні заявив, що Росія є транзитною країною для більшості вугілля з Донбасу. Частину антрациту також використовують деякі електростанції у Ростовській області.

Крім того, у ДТЕК впевнені, саме через порт Ростова-на-Дону відбувається відвантаження вугілля та його експорт. Про це свідчить збільшення кількості суден з вугіллям класу А (Антрацит). Так, за інформацією російського логістичного порталу Cargo-report.Info, Ростовська область різко збільшила експорт камінного вугілля: у 2017-му його експортували на 2 мільйони тонн більше, ніж у 2016-му.

За сімома замками

Скільки грошей бойовики заробляють на вугіллі для ЛДНР, а яку частину Росія докладає з власного бюджету - з’ясувати вкрай складно. Як розповіли авторові цих рядків російські колеги - усі статті російського бюджету по цій темі засекречені. Тому неможливо спростувати інформацію про скорочення чи, навпаки, збільшення фінансування Росією окупованих територій.

Наш співбесідник пояснює, що бюджет ЛДНР таємний настільки, що навіть непрофільні російські міністри не володіють усіма цифрами. Про деталі бюджету ЛДНР не можуть дізнатися лояльні Кремлю ЗМІ.

“Точні схеми і цифри є в профільних відомствах Мінекономіки та Міністерстві промислової торгівлі, управлінні Суркова, але доступу у нас немає. Департаменти цих міністерств, які займаються цифрами ЛДНР, тримаються осторонь навіть від своїх колег всередині відомств. Оперують цифрами по Донбасу зазвичай профільні заступники міністрів”, – констатує редактор одного з російських більш-менш незалежних ЗМІ.

Наш співрозмовник розповідає, що знайомий з протоколом доручення віце-прем'єра РФ Дмитра Козака, де йдеться про виключення з проекту федерального бюджету на 2018 рік витрат на підтримку окремим територіям. Це єдиний факт, який вдалося підтвердити через представників Білого дому.

Для розуміння масштабів фінансування, наведемо кілька цифр.

За інформацією донецького бізнесмена Сергія Тарути, у 2017-му році місячні витрати росіян на утримування службовців та на соцвиплати в "ДНР" і "ЛНР" складають близько 150 мільйонів доларів. Німецьке видання Bild називає трохи меншу суму, але за 2016 рік – 92 мільйони доларів на місяць. Крім того, видання показало, як ця сума розподіляється між різними групами населення. Тобто, на рік маємо $1 млрд 100 млн – 1 млрд 800 млн.

У 2015 році один з колишніх керівників "ДНР" Олександр Ходаковський заявив, що бюджет “ДНР” на 70% складається з матеріальної допомоги Росії. Через два роки СБУ теж назвали таку саму частку російських грошей у бюджеті невизнаної республіки.

При найкращому сценарії експорту, тобто при продажу 3-х млн тонн вугілля на рік, про які говорить Ахметов, та не враховуючи собівартості і накруток компаній-посередників, Росія щомісячно може продавати незаконного вугілля з ОРДЛО приблизно на 32 мільйони доларів. Розрахувати це можна так: середня ціна, залежно від марки вугілля, 130 доларів за 1 тонну помножити на 250 тисяч тонн. Якщо ж вони продають 1 млн тонн на рік, а саме стільки, як ми бачили, вивезла з окупованих територій РЖД, та про цю цифру говорив російський міністр, то отримують лише близько 10 млн виторгу. Копійки.

Не заводиться

У 2017 році російські куратори разом із самопроголошеною владою намагалися відновити роботу великих підприємств. Восени донецький ватажок Олександр Захарченко заявив про запуск роботи Донецького металургійного заводу (ДЕМЗ), що був зупинений у 2013 році.

У травні роботу також відновив Єнакіївський металургійний завод (ЄМЗ), який раніше належав групі "Метінвест". Без допомоги Росії у терористів не було шансів здійснити це. Тому, крім витрат на соцвиплати Росія, вочевидь, здійснює тіньові інвестиції. Таким чином готуючи регіон до можливого придністровського сценарію, тобто - мінімальної самоокупності.

За даними профільного видання "Метал Експерт", це підприємство вийшло на початок осені на непогані показники і відвантажило до Росії 55 тисяч тонн металопрокату. Це немало: для порівняння, один з найбільших виробників металу в Україні “Арселор Міттал” експортував 114 тисяч тонн.

Однак восени ситуація на ЄМЗ змінилася.

Як повідомляє джерело, знайоме зі справами Єнакієвського металургійного заводу, у листопаді та грудні підприємство не працювало. Робітникам платили третину ставки. Керівництво заводу пояснювало, що у підприємства немає замовлень. Зараз на ЄМЗ також відсутня сировина для продовження виробництва. Терористи обіцяли, що ситуація може змінитися з нового року.

Не дивно, що налагодити роботу не виходить, адже промисловість окупованого Донбасу технологічними ланцюжками тісно пов’язана з Україною. Працювати на російській сировині невигідно.

Самопроголошена влада також обіцяла запустити Харцизький канатний завод “Силур“ ще у березні 2017-го. Планувалося працевлаштувати до 1 тисячі працівників, однак станом на середину грудня 2017 року завод запустити не вдалося, хоча спроби такі здійснювалися неодноразово.

Ці факти свідчать про те, що зараз про повномасштабне відновлення промислової інфраструктури Донбасу не йдеться.

Якщо Росії не вдасться повернути Донбас Україні на своїй умовах, то територію Росії доведеться утримувати довічно, а це означатиме хронічну бідність і спустошення колись густонаселеного промислового регіону. Втім, варто зазначити, що підтримка такого жалюгідного стану роками не є аж надто великим тягарем для бюджету РФ.

Дмитро Бобрицький, Тексти.org.ua