Різдвяний 'Майдан' у Варшаві: як розпочалися протести в Польщі та до чого вони призведуть

За минулі кілька днів Польща стала джерелом новин, в яких постійно чути слова "Майдан" чи "революція".

Заблокована сесійна зала Сейму, нічні "голосування руками", сотні поліцейських на вулицях, масові демонстрації, прапор ЄС як символ протесту – все це підсилює враження, що польська політика посилено "українізується".

А опозиція вимагає відставки спікера, хоча деякі політики говорять навіть про потребу дострокових виборів. Та чи справді є аналогії з Україною? І чи можна говорити про початок "Польського Майдану"? "Європейська правда" розібралася у причинах та ймовірних наслідках протестів у сусідній країні.

З чого все почалося?

Політична криза у Польщі, за великим рахунком, триває вже рік – з грудня 2015-го.

Тоді партія "Право і справедливість" (ПіС), що перемогла на парламентських виборах, призначила до Конституційного трибуналу п’ятьох нових суддів у спосіб, що був як мінімум сумнівним, а потім проголосувала за закон, який змінив порядок прийняття рішень Трибуналом.

В умовах, коли під контролем однієї партії перебувають парламент, уряд та президент, Конституційний трибунал залишався останнім органом, що мав контролювати контроверсійні реформи, саме тому наступ на нього з боку ПіС викликав як бурхливу реакцію опозиційних партій "Громадянська платформа" та "Новочесна" ("Сучасна"), так і більш широких суспільних кіл, які об’єдналися у "Комітет захисту демократії" (КОД).

Антиурядові демонстрації КОД, в яких брали участь навіть понад 50 тисяч учасників, активно відбувалися навесні та влітку.

Благо, ПіС не втомлювався підкидати приводи: то новий антитерористичний закон, то атака на екс-президента Лєха Валенсу, то відмова прем’єра Беати Шидло публікувати рішення Трибуналу, то масові звільнення журналістів з громадських радіо та телебачення.

Останнім великим сплеском масових виступів у Польщі стали "чорні протести" – польські жінки у вересні та жовтні переконали владу не змінювати законодавство щодо абортів, яке у Польщі і так є одним із найсуворіших у Європі.

Після того здавалося, що опозиція видохлася. Марш 13 грудня пройшов без більшого розголосу. Іншими словами – ніщо не мало відволікати поляків від вибору страв до різдвяного столу.

Сплеск стався несподівано: у середу 14 грудня канцелярія Сейму показала проект інструкції, згідно з якою від 1 січня у польському парламенті будуть запроваджені нові правила для журналістів.

Вони більше не зможуть заходити на галерею над залом засідань, ані брати інтерв’ю у депутатів в кулуарах. Для кореспондентів виділять спеціальний зал у сусідньому будинку, куди приводитимуть парламентаріїв на розмову.

До того ж кожна редакція зможе делегувати до Сейму лише двох постійних представників, які мають доведений адекватний досвід політичних кореспондентів. Сидітимуть вони у згаданому окремому залі, бо більше нікуди сходити не зможуть, записувати засідання комісій – теж не зможуть. Мають задовольнитися тим, що пошле Господь бог (в особі спікера Марека Кухцінського).

Реакція ЗМІ була миттєвою. У п’ятницю більшість рейтингових комерційних ЗМІ вирішили провести день без політиків.

Пусті шпальти газет, замість урядовців – громадські активісти у студіях. До протесту приєдналися кільканадцять редакцій, акцію зігнорували натомість громадські ЗМІ та праві інтернет-портали.

Хоча не можна говорити, що це обмеження стало аж надто несподіваним.

Голі ноги як генератор кризи

ПіС ще у квітні цього року оголошував, що розмірковує над новим регламентом праці журналістів у будинку парламенту.

Тригером теперішніх обмежень стала ситуація з репортером популярного видання "Super Express" Павлом Домбровським, котрий на початку жовтня втратив сеймову акредитацію через те, що зробив фото депутатки Лідії Ґондек ("Громадянська платформа"), яка сиділа босоніж у сесійній залі.

Домбровського намагалися захищати колеги, однак канцелярія Сейму виявилася неприхильною і звинуватила журналістів у браку поваги до парламенту. Цікаво, що сама Ґондек претензій до репортера не мала. Однак для спікера Кухцінського з’явився привід навести порядок із акулами пера.

Аби привернути увагу колег-парламентаріїв до проблем журналістів, 16 грудня на трибуну Сейму під час засідання піднявся депутат від "Громадянської платформи" Міхал Щерба з плакатом "Вільні ЗМІ". У відповідь спікер Кухцінський кілька разів зробив йому зауваження, а потім виключив зі складу учасників сесії та заблокував Щербі картку для голосування.

І тут трапилося щось нове для польської політики – депутати заступилися і за колегу, і за журналістів.

Депутати опозиційних партій невдовзі заблокували трибуну (вперше в польському парламенті з часів популіста Анджея Леппера), також тримаючи плакати "Вільні ЗМІ".

Кухцінський після кількох невдалих спроб опанувати ситуацію закликав депутатів правлячої партії (за деякими повідомленнями – за прямою вказівкою лідера ПіС Ярослава Качинського) залишити сесійну залу та перейти до іншого приміщення, аби там без зайвих перешкод розглянути проект бюджету на наступний рік.

Голосували руками, а підрахунок голосів був радше формальним.

Tak #PIS głosuje #budżet2017 #WolneMediawSejmie pic.twitter.com/v5lXVs0AAQ

— Monika WIELICHOWSKA (@MWielichowska) 16 декабря 2016 г.

Але до головного фіндокумента країни опозицією раніше було подано кілька сотень поправок. Скориставшись блокуванням, більшість хотіла спростити собі його прийняття.

Інформація, що проект бюджету буде прийматися у такий сумнівний спосіб, миттєво розповсюдилася у соцмережах. Під Сейм рушили громадські активісти, обурені поведінкою ПіС.

"Майже як в Україні"

В ніч з п’ятниці на суботу під будинком польського парламенту протестувало декілька тисяч осіб.

Серед них - прибічники "Громадянської платформи" та "Новочесної" (хоча партійних прапорів було небагато), КОДу, лівої позапарламентської партії "Разом", але також були активісти, які не ідентифікують себе з жодною політичною силою.

Площу перед Сеймом заповнили польські та євросоюзівські прапори, поставили сцену з музикою, хтось організував роздачу канапок. Показово, що чи не кожен другий спікер згадував про досвід українського Майдану, який зміг прогнати з країни владу-правопорушників.

В якийсь момент натовп навіть заспівав "Разом нас багато, нас не подолати".

Тим часом депутати ПіС ухвалили проект бюджету, звісно, без поправок опозиції. Голосували звичайним підняттям рук, список присутніх у залі укладався вже після голосування.

Оскільки до приміщення не впустили депутатів "Громадянської платформи" та "Новочесної", досі невідомо, чи був кворум, і чи зібрання взагалі могло приймати законотворчі рішення. З укладених постфактум списків виникає, що кворум ПіСу забезпечила популістська партія Кукіз’15 (до речі, відома найбільш антиукраїнськими заявами).

Депутати від опозиції тим часом продовжували блокувати сесійну залу, лишаючись там цілодобово.

Jesteśmy w #Sejm.ie - będziemy tu trwać do skutku. Dziękujemy za Wasze wsparcie - to Wy dajecie nam siłę! #ZjednoczonaOpozycja #wolneMedia pic.twitter.com/fMsx8SLDKv

— Grzegorz Schetyna (@SchetynadlaPO) 18 декабря 2016 г.

Та партія влади не обмежилася ухваленням бюджету.

На хвилі "успіху" депутати ПіС проголосували також ще один закон, що передбачає істотне обмеження пенсійних виплат особам, які працювали в апараті безпеки до 1989 року (обмеження поширюватиметься на всіх, хто працював у комуністичних спецслужбах хоча б один день, незалежно від того, що він робив вже у незалежній Польщі).

Останнім голосуванням політики ПіС особливо пишалися – на їхню думку, тільки тепер країна порвала з ганебною комуністичною спадщиною, а всі їхні попередники - це лише трохи менші злочинці, ніж комуністичні лідери Ґомулка та Ярузельський.

Однак, коли після опівночі представники партії влади хотіли залишити Сейм, шлях їхнім машинам перегородили учасники демонстрації.

Люди навіть лягали на дорогу, аби змусити політиків ПіС повернутися до сесійної зали і переглянути результати голосування.

Поліція без зайвого застосування сили таки зробила коридор владі. Та менше з тим, це ще більше обурило противників влади.

Польські ЗМІ облетіло фото Ярослава Качинського у машині під час виїзду з Сейму. На світлині, якість якої не найкраща, складно розгледіти міміку "тіньового керівника" Польщі, та журналісти стверджують, що Качинський посміхався, проїжджаючи повз "Майдан". Це фото облетіло ЗМІ як символ цинізму ПіС.

Ліві та ліберальні публіцисти оголосили (не вперше за рік) кінець демократії у Польщі. Депутати опозиції й надалі блокували трибуну.

Під Сеймом залишилося близько 300 осіб. На той день "революція" закінчилася.

Альтернативні реальності

Вікенд у Польщі теж був доволі насиченим.

У суботу КОД та опозиційні політичні сили провели марш протесту проти дій ПіС від Президентського палацу під Сейм. Там відбувся кількатисячний мітинг, на ніч знову залишилися понад сотня активістів.

Другий марш відбувся у неділю, з-під садиби Конституційного трибуналу знову до парламенту, – всередині досі блокують.

Вимоги протестувальників змінилися: від скасування обмежень для журналістів та переголосування бюджету до відставки спікера та позачергових парламентських виборів.

Колоритна сцена мала місце у неділю в Кракові – Ярослав Качинський рушив до старої столиці у товаристві кількох політиків ПіС, аби відвідати відновлений після ексгумації саркофаг брата Лєха на Вавельському замку.

Краків вважається одним з бастіонів ПіС, але й тут шлях кортежу, так само, як під Сеймом, перегородили люди. Реальний лідер країни отримав сигнал – від народного обурення не втечеш.

ПіС при цьому не залишається бездіяльним. Його прибічники також провели свій марш на захист демократії та діючої влади від зазіхань "провокаторів, гебістів та запроданців".

Показово, що про загрозу демократії говорять обидві сторони суперечки, називаючи себе її єдиними та справжніми захисниками.

В цілому ж на вулицях польських міст наразі жодної війни немає. Втім, до "військових дій" перейшли польські ЗМІ.

Головний інформаційний канал TVP Info подає акції протесту опозиції як спробу повалення законної влади, помсту "гебістів" за зменшення пенсій, справу, що крутиться довкола примх кільканадцяти акул пера.

Абсурдність коментарів з боку ведучих та селективність картинки вже перевалили рівень "Інтера" часів Януковича та впевнено наближаються до найкращих стандартів "Life News".  

Кумедна деталь – протести у Варшаві дуже зацікавили канал "Россия 24". Московські журналісти сумлінно переказали глядачам сюжети польських провладних ЗМІ, проте додали "пікантну особливість". Виявляється, поляки протестують проти ПіС тому, що у схваленому проекті бюджету передбачені казкові пільги для українських мігрантів.

Опозиційні ЗМІ не спекулюють на фактажі, однак також не подають об’єктивної картини. Чисто інформаційних депеш майже немає, новини подаються через коментар когось з відомих осіб, хто підтримує антивладні протести.

Хоч п’ятничні події у Сеймі важко назвати еталоном демократії, описування їх через метафори громадянської війни та диктатури – перегинання палиці.

Через це чимало поляків не поспішає обурюватися об’єктивно занепокійливими кроками ПіС. І влада, і опозиція не викликають довіри у вже змученої політичними драмами аудиторії.

Польща — не Україна

Чи можна говорити про протести у Варшаві як про "польський Майдан"? Адже до такого порівняння постійно звертається й влада, й опозиція. 

При деякій естетичній схожості – прапори ЄС, вогонь, зима, польова кухня, шереги поліції — причини та формат тодішнього українського і теперішнього польського протестів різні.

По-перше, Качинський все-таки не Янукович. Лідер ПіС — не корупціонер, не заточує економіку всієї країни під обслуговування себе та найближчих. Не дає безглуздих наказів розганяти мирні демонстрації.

По-друге, Майдан три роки тому виник не стільки на хвилі нереалізованих очікувань про мить близькості з Європою, скільки став результатом соціально-економічної депресії у суспільстві, широкого незадоволення представників різних соціальних груп.

У Польщі нічого подібного наразі не прослідковується: рейтинг ПіС досі тримається на позначці близькій до 40% завдяки щедрим програмам допомоги родинам з дітьми, зниженню пенсійного віку та обіцянкам ще й квартири роздати нужденним.

По-третє, незважаючи на всі застереження щодо законодавчих ініціатив ПіС, його політики доволі вульгарно, але переважно діють у рамках закону.

Постійне вживання опозицією окреслення "диктатура" для уряду ПіС майже з перших днів його повстання нівелює значення терміну.

В результаті, коли влада дійсно допускає правопорушення – як у випадку з голосуванням за проект бюджету без підтвердженого кворуму, – люди не поспішають на вулиці, бо втомлені постійними вигуками "дивіться, вовк!".

Що далі?

Головна проблема протестів у Польщі – вузька соціальна база. Питання наявності кворуму або прав журналістів, подібно як і питання легальності переобрання членів Конституційного трибуналу – слабкий стимул виходити на вулицю.

Вимоги нових парламентських виборів, які все частіше лунають з боку опозиції, здаються нереальними, а найголовніше — наївними. Якщо вибори відбудуться зараз, ПіС напевно їх виграє.

Навіть якби опозиція відгризла від партії влади кілька відсотків, вони ймовірно б перейшли Кукіз'15. Участь політиків цієї партії у коаліції напевно не зробило б добре польській демократії.

Ніхто особливо не сумнівається: якщо опозиційні депутати й далі блокуватимуть трибуну, то ця акція закінчиться ввечері 24 грудня, коли поляки з першою зіркою розпочнуть різдвяну вечерю.

ПіС масових демонстрацій, однак, побоюється.

Тому вже у суботу журналістів запросив до себе поспілкуватися про нові умови праці спікер Сенату Станіслав Карчевський. А президент Анджей Дуда у неділю пообіцяв перевірити, чи проект бюджету був схвалений із дотриманням усіх норм закону.

Як і у випадку з "чорними протестами", ПіС відсікає найбільш поміркованих протестувальників, замирює їх символічними поступками.

Тим самим знову залишаючи опозицію ні з чим.

Остання вже рік не може зібратися з думками і нав’язати ПіС свою гру, виключно реагуючи на наявні виклики без подальшої стратегії. І зовсім не проти піти на різдвяні канікули.

Однак це й є найбільша подібність до України взірця 2013 року. Адже нездатність опозиції опонувати недемократичним крокам влади поступово компенсується радикалізацією настроїв у суспільстві. 

Олена Бабакова, Європейська Правда