Турбулентний 2020. Шоу Брексіт: хто програє – Європа чи європейці?

Нарізка салатна готується, а ми зробили нарізку подій, якими перейматимуться європейці, коли реалізовується період Брексіту. Криза європейських інституцій, звісно, залишиться головним викликом бюрократії ЄС, а ось самі європейці іще більше замисляться, наскільки «спільний європейський простір» та його демократичні цінності приноситимуть переваги. В «меню» 2020 року залишиться розмаїття страв на популістичний манер. І тут не важливо, хто подаватиме ці страви – Джонсон, Стерджен, Пучдемон чи хтось іще. Поляризація політичної думки в Європі чутливо впливатиме на те, які рішення готуватиме ЄС. Отож, очікуємо, що тенденції періоду пост-Брексіту призведуть до появи нових викликів єдності Співдружності. 

Європа прямує до Брексіт

Допоки українці сидітимуть на святковим столом, «людина Брексіт-року» в Британії, Боріс Джонсон, має великі шанси погодитися на торговельну угоду з ЄС. Так, це його мета у 2020 році, і він має хороші шанси цього досягти. Оголосивши, що термін буде визначено відповідним законом, Джонсон підкреслив, що прагне зняти тарифи та квоти на усі товарні позиції. ЄС у складі 27 членів також зацікавлені у такій угоді, оскільки економісти прогнозують, що ЄС отримає великий надлишок у торгівлі товарами.

Але будуть й певні підводні камені. І перший з них – коли саме має завершитися перехідний період після Брексіт, адже прем’єр Британії хоче вже 31 грудня 2020 року його завершити, але Урсула фон дер Лейєн, президентка Європейської комісії, оцінює такі шанси доволі скептично.

Отож, наприкінці грудня 2019 року депутати підтримали план Джонсона щодо виходу Великої Британії з ЄС 31 січня разом із уточненням, що забороняло уряду продовжувати перехідний період після грудня 2020 року. Відповідно, з кінця січня та протягом 11-місячного періоду Великобританія перестане бути членом ЄС, але торговельні відносини залишатимуться тими ж, і вона виконуватиме правила ЄС, зокрема, й робитиме внески до бюджету Євросоюзу.

Реклама

«Перемовини про перемовини» розпочнуться з лютого-березня 2020 року, але вже дехто з ЄС із сумом згадує про Британію, з якою доведеться попрощатися. Так, допоки дітлахи Європи писали листи Санта-Клаусу, Франс Тіммерманс, заступник Глави Єврокомісії та колишній міністр закордонних справ Нідерландів, залишив у газеті «Гардіан» «любовного листа» до Великої Британії. 

«Я знаю твої сильні та слабкі сторони. Я знаю, що ти можеш бути щедрою, але й скупою. Я знаю, ти вважаєш себе унікальною та різною... Усі європейські нації унікальні. Наші відмінності - це джерело захоплення, здивування, дискомфорту, нерозуміння, насмішок, карикатури та, так, любові».

Відповідно, до тривалих «любовних» перемовин готується Мішель Барньє від ЄС та один із міністрів уряду Британії, кандидатуру якого іще мають затвердити. І в 2020 році ми точно спостерігатимемо, зокрема, за французами, які наполягатимуть включити фактор регулювання відносин з питань рибальства. І ми очікуємо політичні сутички через доступ до британських територіальних вод для європейських риболовних суден, і, що значно важливіше, ЄС вимагає, щоб уряд Великобританії підписався на екологічні, соціальні та фіскальні правила Співдружності у відповідь на безмитну торгівлю товарами.

Велика Британія планує обговорити угоду про вільну торгівлю, правоохоронні органи, безпеку та доступ до рибних вод. І це не дивно, адже усі держави-члени ЄС мають ухвалити свою переговорну позицію з чутливих питань торгівлі товарами, безпеки та належних й рівних умов співпраці після 25 лютого, коли опублікується проект такої спільної угоди. Результати стануть очевидними 26-27 березня та 18-19 червня 2020 року, коли відбудуться два саміти ЄС. Отоді й побачимо прогрес в торговельній угоді.

Шотландія збирається на референдум

Ми почуємо й про інший відгомін пост-брексіту. Шотландська національна партія (SNP) сподівається на гарні політичні результати в 2020 році, точніше на проведення нового референдуму за незалежність Шотландії вже в другій половині 2020-го. Її лідерка Нікола Серджен переконала виборців, що підтримка її партії у грудні 2019 року на виборах означатиме автоматичну підтримку голосування Шотландії за незалежність. Що цікаво, то такий аргумент переконливо спрацював у 48 з 59 шотландських округів, що стало для націоналістів Шотландії вдруге найвищим результатом.

Нiкола Стерджен

Нікола Стерджен відтепер має «залізний аргумент» на користь доведення даного виборцям слова до кінця. 

«Шотландія не може бути ув'язнена Британією, їй потрібно дозволити провести референдум про незалежність, оскільки вона опинилася на межі виходу з Європейського Союзу проти своєї волі», - заявила Стерджен.

Вона дійсно може вивести на вулиці сотні тисяч прибічників, саботувавши будь-яке рішення Лондона, допоки Джонсон не погодиться на проведення другого референдуму. Подібно колегам з іспанської Каталонії, влада Шотландії хоче повторити у себе такий приклад. Проте, на відміну від каталонців, шотландці забезпечені значною «соціальною базою» для організації провокацій та акцій протесту.

Для такого політичного кроку точно потрібна згода уряду Великої Британії, а її Боріс Джонсон давати категорично відмовляється. Минулий референдум у Шотландії відбувся п'ять років тому, у 2014 році, тому, на думку прем’єра Британії, немає жодної необхідності проводити його іще раз. Отож, шотландська національна партія продовжує шукати своїх прибічників в ЄС. Їх мета: переконати лідерів ЄС надати підтримку або, принаймні, не заважати провести такий референдум та полегшити шлях Шотландії швидко стати членом ЄС, якщо виборці вирішать вийти зі складу Великої Британії.

Шотландські націоналісти окрім політичних амбіцій мають і виключно прагматичні інтереси, адже після закінчення перехідного брексіт-періоду експортери Шотландії втрачають доступ до Спільного ринку ЄС. Відповідно, це – шанс для влади взяти під свій власний контроль видобуток і продаж енергоносіїв з шельфу у Північному морі. От і з’являються популістичні меседжі про те, що винятково окремий від Великої Британії шлях є запорукою економічного успіху та процвітання Шотландії.

Звісно, що прем'єр-міністр Великої Британії має право відмовитись від закликів Ніколи Стерджин провести референдум у 2020 році, але слід наполегливо працювати, щоб завоювати знову прихильність волелюбних шотландців.

Замість «Стіни» - міст

Західніше від Шотландії, у Північній Ірландії, також перемогли націоналісти на виборах. Більше того, угода про Brexit створює незвичайну форму урядування для Північної Ірландії, коли поступово, зв'язки провінції з рештою Великобританії можуть розірватися. Однак, шляхи об'єднання Ірландії просіяні політичними та економічними перешкодами, а в ірландському випадку історія вчить нас не поступатися перед ризиками насильства.

Євроскептична ліво-націоналістична політична партія «Шинн Фейн» вимагає незалежності Північної Ірландії та возз’єднання з Республікою Ірландії. Переклад назви руху та партії з ірландської «Шинн Фейн» - «Ми самі» або «Самі по собі». Партія, що має представництва як у Північній Ірландії, так і в Республіці Ірландія, погрожує проведенням референдуму про вихід з Об’єднаного Королівства, якщо на кордоні з сусідньою Ірландією буде запроваджено митний контроль.

І ось відповідь великого «Боріса» не забарилася: його неординарним рішенням на можливий розвал Великої Британії на частини стала пропозиція побудови моста, що об’єднуватиме Шотландію та Північну Ірландію після виходу Британії з ЄС. З ним частково погоджується і Лео Варадкар - прем’єр-міністр Ірландії.

В цілому, ідея побудови такого стратегічного об’єкту виникла під час перемовин щодо Брекзиту, адже міст збереже відкритим ірландський сухопутний кордон, не створюючи при цьому нового митного кордону в Ірландському морі. У цієї ідеї є як свої прибічники, так і скептики. «Для будівництва північно-ірландського мосту необхідно 30 опор, кожна з яких буде вище Ейфелевої вежі, і це "приблизно так само неможливо, як будівництво мосту на Місяць», - зазначив колишній морський інженер Джеймс Дункан.

Фантастично офшорний Гібралтар

Іспанія давно претендує на суверенітет над Гібралтаром і вважає Brexit можливістю повернути собі більше контролю над територією. Якраз позитивом на Новий рік для іспанців стало проектне рішення Європейської Ради від 27 грудня 2019 року. Йдеться поки що про проект рекомендацій для Великої Британії у 2020 році, де вказано, що статус Гібралтару в угоді між ЄС та Сполученим Королівством повинен мати чітке схвалення Іспанії. У ньому сказано, що після того, як Велика Британія полишить ЄС, «жодна угода між ЄС та Великобританією не може поширюватися на територію Гібралтару без попередніх домовленостей між Королівством Іспанії та Великою Британією». Отож, це означає, що Іспанія матиме своєрідне право вето на майбутнє Гібралтару.

Оскільки Іспанія входить до складу ЄС як його держава-член, то ЄС лобіюватиме саме позицію іспанців.

Напередодні такого рішення Європейської Ради міністр Гібралтару Фабіан Пікардо закликав владу Великобританії не поширювати дію угоди про зону вільної торгівлі з ЄС на заморську територію. Питання в тому, що жителі Гібралтару прагнуть залишатися у складі Великої Британії, хоча й голосували за єдність Великої Британії у складі ЄС.

Окрім Гібралтару, проект рекомендацій Ради включають й інші питання кордону Великої Британії, у тому числі між Північною Ірландією та Республікою Ірландією, де потрібні «гнучкі та творчі рішення», щоб уникнути жорсткого кордону. Проте, яким саме чином забезпечуватиметься виконання таких «творчих рішень», нам доведеться дізнатися уже до кінця весни 2020-го.

Рекомендації повинні бути офіційно затверджені лідерами інших 27 країн ЄС на позачерговому саміті у Брюсселі 29 квітня наступного року.

Отож, наскільки мінливими та виваженими будуть європейці у питанні Брексіту неможливо передбачити. Проте слід готуватися до того, що хвилі пост-брексіт впливатимуть на національні рівні політик із Півночі до Півдня Європи. За таких умов потреба покладатися на власні сили, а вже потім на потужності союзників, стає вкрай актуальною. Видається важливим не забувати про співпрацю з безпосередніми сусідами, кожен із яких має свої особливості.

Вікторія Вдовиченко, LB.ua