«Дикий сад», сучасник Трої. Чому він досі не став музеєм?

У Миколаєві всі роки незалежності розкопують єдине в Україні степове городище епохи пізньої бронзи

Миколаївщина багата на різноманітні історичні об’єкти, та, на жаль, значна частина їх досі маловідома широкому загалу. Один із таких – стародавнє городище «Дикий сад», яке всього на тисячу років молодше за єгипетські піраміди і щонайменше на 500 років старіше за відому стародавню державу античної доби «Ольвія». Воно датоване 13-9 століттями до нашої ери. Причому, розташоване в середмісті Миколаєва, звідки відкривається мальовничий вид на місце злиття двох річок – Інгулу та Південного Бугу.

У 2017 році виповнюється 90 років із дня відкриття цього унікального городища. 15 серпня 1927 року видатний український археолог та історик тих часів Феодосій Камінський «відкопав» у цьому місці великий старовинний бронзовий казан. Продовженню масштабних досліджень завадив його арешт НКВС-никами. Історик повернувся до Миколаєва тільки після реабілітації у 1954 році. Але поновити роботу на цьому городищі він так і не зміг. І лише в 1991 році тут почалися розкопки, які тривають і донині. Причому, до цього року роботи виконувалися без будь-якого фінансування, виключно на ентузіазмі небайдужих миколаївців. Укрінформ поспілкувався з археологами, науковцями і чиновниками про подальшу долю археологічної пам'ятки.

ЯКБИ МИ ЖИЛИ В ЄВРОПІ, ТУТ УЖЕ ДАВНО БУВ БИ МУЗЕЙ 

Городище „Дикий сад” є єдиною в Україні археологічною пам’яткою, що зберегла залишки чорноморського міста-порту часів легендарної Трої. Це єдине степове городище епохи пізньої бронзи, знайдене в Україні. За час розкопок археологи знайшли тут велику кількість бронзових предметів, кам’яних виробів, останки захоронень людей, оборонні споруди, фундаменти будинків, у яких мешкали наші далекі предки. Якби ми жили в іншій країні, то тут уже давно було б створено музей під відкритим небом, щось на кшталт Палацу критських царів у Греції, Стоунхенджа в Англії, Трої або Міри Лікійської у Туреччині. Наразі ж маємо лише перший крок у цьому напрямку – місцеві депутати вперше з часу існування розкопок виділили кошти на ці цілі.

«Унікальність цього городища полягає в тому, що воно цікаве не лише науковою частиною, а й так званою туристично-музейною. За ці роки тут перебувало багато іноземців: китайці, італійці, американці, німці, іспанці та інші. Всі вони були вражені як наявністю у Миколаєві такого об’єкта, так і бездіяльністю влади щодо нього. Адже за 26 років розкопок лише у 2017-му міська рада вперше виділила 400 тисяч гривень на розкопки і консервацію вже знайдених приміщень, прибирання території та її огорожу. Досі все це було зроблено у межах практики і наукового інтересу студентів та викладачів Миколаївського національного університету імені Сухомлинського», – розповідає керівник розкопок, археолог-ентузіаст, старший викладач цього вишу Кирило Горбенко.

За його словами, за цей час тут знайдено велику кількість античних артефактів епохи бронзи. Зокрема, 74 бронзові предмети: починаючи від маленького шила і завершуючи великим бронзовим казаном та сокирами. Біля 130 кістяних: псалії, різні проколки, предмети для плетіння канатів, ковзани тощо. Понад 150 кам’яних артефактів – стели, розтиральники, булави, молотки, а ще посуд, камінні форми тощо. А ще чимало кераміки і багато чого іншого. Все це є на зберіганні в обласному краєзнавчому музеї «Старофлотські казарми».

«Не став винятком і нинішній сезон. Буквально днями нам вдалося розкопати нові експонати. Це фрагменти античної амфори, датованої п’ятим століттям до нашої ери, яку ми виявили над кладкою зі східного боку одного з розкопаних приміщень. Вона може свідчити про те, що скіфи і греки знали про «Дикий Сад», бували тут і могли бачити оборонні споруди. Це опосередковано доводить те, що в працях відомого грецького історика Геродота, де згадуються кімерійські укріплення біля річкових переправ, йдеться саме про поселення «Дикий Сад». Тобто, цілком можливо, що люди, які залишили ці укріплення, були кімерійцями», – розповідає Горбенко.

МІСТО КІМЕРІЙЦІВ, ОПИСАНЕ ГОМЕРОМ

Про кімерійців відомо, що це стародавній кочовий народ. Вони були індоєвропейцями і належали до північно-іранської мовної групи. Кімерійці займалися переважно скотарством, меншою мірою –землеробством, у них також були розвинуті ремесла, у тому числі, виплавка бронзи. Це був войовничий народ. Панівне становище серед кімерійського війська посідали кінні воїни. Вони були озброєні луком, кинджалом, мечем, кам'яним або бронзовим молотком. Саме ці воїни брали участь у декількох походах до Малої і Передньої Азії. 

Слід нагадати, що час заснування «Дикого саду» – це епоха, коли в Єгипті існувало Нове царство з його відомими фараонами Тутанхамоном, Рамзесом II та іншими, а в Греції під натиском дорійських племен підходила до своєї загибелі розвинута Мікенська цивілізація.

Сам факт існування цього городища цікавий уже тим, що кімерійці вели кочовий спосіб життя і переважно не залишили довготривалих поселень. Але саме тут люди прожили досить довго. Як живе поселення «Дикий сад» проіснував з XIII до IX сторіччя до нашої ери. Цей висновок підтверджують і науково-обґрунтовані дати, які свого часу були встановлені в Київській радіовуглецевій лабораторії. На території городища археологи знайшли залишки оборонних, господарських і культових будівель, зокрема, і храмове приміщення сонцепоклонників.

Знахідки археологів свідчать про досить високий рівень розвитку мешканців цього поселення. Слід зазначити, що в той час у світі відбувався перехід від бронзи до заліза, розвивалися торговельні відносини. За твердженнями миколаївських істориків, мешканці «Дикого саду» мали торгували з Балканами і Малою Азією, з Прибалтикою і Трансильванією. А через них, можливо, і з Британськими островами.

«Дикий сад» був «свідком» осади греками Трої. І, на думку знаного у Миколаєві нині вже покійного археолога, скіфолога, одного з дослідників «Дикого Саду» Юрія Гребеннікова, він є саме тим містом, яке описав стародавній грецький поет Гомер у своїй «Одіссеї»: 

«Там країна і місто мужів кімерійських. Вічний
Сутінок там і туман. Ніколи світлоносне сонце
Не освітлює променями людей, які населяють край той,
Чи землю воно залишає, вступаючи на зоряне небо,
Чи спускається з неба на землю, прямуючи назад.
Ніч лиховісна плем'я безщасних людей оточує».

З тексту Гомера випливає, що мова йде про кімерійців і їхнє місто. А оскільки, згідно з думкою більшості вітчизняних археологів, племена білозірської культури відносилися до раннього етапу формування кімерійського етносу, то Гребенніков вважав, що правомірно стверджувати – городище «Дикий Сад» і є тим центром-містом, про який згадував Гомер. 

Назва племені кімерійців не є їх самоназвою, оскільки вона вживалася асирійцями стосовно всіх племен Північного Причорномор'я. А мовою фінікійців, які багато подорожували, і в той же час були сусідами ассирійців, слово «kіmmer» означає «темний», «чорний». Як зазначав відомий радянський історик Олег Трубачов, чорний колір у позначенні сторін світу може вказувати на «північ», тому кімерійців пов'язують із жителями півночі (для греків, фінікійців і ассирійців Північне Причорномор'я було далекою північчю). 

Також Гомер, розповідаючи про землі кімерійців, зображує їх тільки в похмурих тонах. Звідси напрошується висновок, що в той час кімерійці мешкали саме в цій географічній зоні. А для південних жителів – фінікійців і греків – ця країна здавалася місцем вічного мороку і холоду.

«Тут водилися олені й росомахи. Причому, тутешні мешканці не полювали за оленями заради сировини. Усі знайдені нами предмети зроблені лише з тих рогів, які відпали. Нема жодного зрізаного. В кінці ІІ тисячоліття до н.е. починається процес переходу до субатлантичного клімату, який маємо і зараз. Займатися землеробством і скотарством стає проблематично, тому вони переходять на кочовий спосіб життя і стають народом, відомим під іменем кімерійці», – розповідає Кирило Горбенко.

«АДМІРАЛЬСЬКИЙ САД» ЛЮДИ НАЗВАЛИ «ДИКИМ»

Сучасна ж назва «Дикий сад» з'явилася у позаминулому сторіччі. Тоді, у часи, коли адмірал Грейг керував Чорноморським флотом і містом Миколаєвом, він заклав на цьому місці сад. Офіційно він іменувався Адміральським. Але в народі прижилася інша назва, яку він отримав від диких дерев, що не приносили плодів. А датою відкриття городища «Дикий сад», як уже зазначалося, вважається 1927 рік, коли видатний український археолог Феодосій Камінський «відкопав» тут великий старовинний бронзовий казан.

Новий виток археологічних досліджень припав на початок 90-х. Тоді тут почалась відносно планова робота, в результаті якої було знайдено кілька ритуальних об’єктів. Деякі з цих артефактів мали малоазійське походження.

А в 2008 році пошуковці натрапили на цілий історичний скарб. Тоді було знайдено найбільшу унікальну колекцію бронзових предметів. Знахідка складається із понад десяти сокирок для обробки дерева, наконечника для дротика та ножа-пилки. Усі предмети в хорошому стані, а деякими з них, можливо, навіть не користувалися. Це була найбільша знахідка, починаючи з 1927 року.

У 2017 році знайдено предмети з чорного базальту, серед яких розтиральник – пристрій для подрібнення. А оскільки на території Миколаєва чорного базальту немає, то дійшли висновку, що ці предмети завезені з Греції, країн Азії або Єгипту. Це ще раз вказує на тісні зв’язки жителів «Дикого саду» з іншими народами.

Місце розташування городища приваблювало представників і більш пізніх цивілізацій. Так, в Османський період тут було місце для жертвоприношень. Про це свідчать нещодавні знахідки. «Ми розкопали приміщення №22. На цьому об’єкті знайшли кладку, над якою виявили розчленований кістяк тварини, ймовірно коня, який використовувався, очевидно, для поминального обряду. Крім того, знайдено фрагменти турецької античної кераміки, які належать до кінця 17 початку 18 сторіччя. А при розкопках передмістя кілька років тому в цьому районі були виявлені турецькі трубки і козацькі люльки 16-18 століття. Тобто ця місцина в епоху середньовіччя була вже добре відома і її відвідували інші народи», – розповідає молодий археолог Роман Козленко, який працює на цьому городищі ще зі студентських років. 

«24 роки проводжу тут дослідження і увесь час відчуваю своєрідне хвилювання, коли відкривається щось нове. Це досі заворожує. Один із моїх улюблених артефактів – унікальна знахідка – ковзани з конячих кісток. Це спеціальний пристрій, який одягався на ноги. Ми знайшли їх 10 років тому. Спочатку подумали, що це предмети для обробітку шкіри, допоки шведські колеги не поставили експеримент. Вони виготовили подібний предмет і випробували його на шкірі та на кризі. Потім порівняли через мікроскоп характерність зазубринок. Виявилося, що цей предмет використовували саме для переміщення по кризі», – ділиться своїми відчуттями Кирило Горбенко.

У СТАРОДАВНІХ ТЕЖ БУЛА СВОЯ ЕЛІТА

Фахівці переконані, що жодне поселення бронзового століття в Україні не досліджено в такому обсязі, як «Дикий сад». Сьогодні археологи вже добре уявляють собі «карту» городища. І це не хаотична забудова, тут чітко простежується своєрідний «генплан», як у будь-якого міста. Для нього характерна щільна забудова, що свідчить про те, що будівельники економили місце.

Сьогодні вже припускають, що загальна площа городища була не менше 6-7 гектарів, а не три, як вважалося раніше. Адже територія нинішніх розкопок з одного боку оточена річкою, з іншого – сучасними будинками. Тож очевидно, що одна частина будівель за сотні років «пішла» з обриву в річку, інша — досі перебуває під забудовами.

Практично всі поселення того часу мали фортифікаційні споруди. Є вони і в «Дикому саду», крім того, тут простежується розподіл споруд на функціональні зони. «На городищі ми досліджували цитадель, передмістя, посад. Але була ще слобідка, був некрополь, про які ми досі нічого не знаємо. Судячи з того, що раз у раз у прилеглих районах знаходять підйомний матеріал – залишки кераміки, то городище тяглося і по схилах Табірного поля», – каже Горбенко.

Варто більш детально зупинитися і на фортифікаційно-архітектурних аспектах побудови давнього городища. Миколаївські науковці вважають, що спочатку був споруджений зовнішній рів, який огороджував місто, а потім почалося «заповнення» внутрішньої території. Сьогодні вже відомо, що в давнину тут розташовувалися два яри. Очевидно, наші предки використовували їх як частину оборонного рову. Оборонна стіна уздовж рову мала 2-2,5 метра у висоту і 3 метри завширшки.

За словами Юрія Гребеннікова, чим більше відкривається приміщень і з'являється знахідок, тим зрозумілішим стає устрій суспільства, в якому жили мешканці цього городища. Науковці навіть знайшли свідчення соціального розшарування людей і початкового моменту зародження держави.

Так, на території цитаделі жила еліта. Про це свідчать залишки потужних кам'яних фундаментів і невелика кількість господарських ям. Еліта не «засмічувала» свої будинки сховищами для продуктів і кухнями – їжу готували в передмісті й приносили в будинки знаті. У той же час, у передмісті господарських ям набагато більше, а кам'яних кладок тут нема. Звідси висновок — тут жили бідніші люди.

На основі знахідок останніх десятьох років учені зробили ще один цікавий висновок: елітою в городищі «Дикий Сад» були не військові вожді, а майстри, які володіли ремісничими навичками і знаннями. Про це свідчать розкопані на території цитаделі майстерні: косторізна, гончарна, ливарна. 

Але еліта є еліта. І вона вже тоді дбала про те, щоб захистити свої помешкання не тільки від зовнішнього ворога, а й від бідніших прошарків населення. «Про соціальну нерівність свідчить і побудова цитаделі, яка була обнесена муром і внутрішнім ровом. Від кого захищалася тут еліта? Звичайно, не від ворогів-кочівників (для цього був побудований зовнішній рів і стіна триметрової товщини), а від власного народу», – стверджує Горбенко.

МУЗЕЙ, «КРУТІШИЙ» ЗА ТРОЮ

Усе вищевикладене свідчить, що на місці пам’ятки археології „Дикий сад” має бути створено справжній музей. Розмови про це у Миколаєві точаться вже щонайменше 10 років.

«Багато зроблено, але ще більше треба зробити. Зокрема, до кінця розчистити відвали, вивезти звідси ґрунт. Усе вирівняти, розбити доріжки між об'єктами. В ідеалі можна все це накрити куполами, як мінімум, встановити навіси. Тобто, по периметру зварити конструкцію і накрити соломою, щоб було автентично. А ще виконати реконструкцію житла бронзового століття, відтворити побут і начиння, щоб можна було зайти всередину. Сподіваюсь, що музей буде вже наступного року», – ділиться обережним оптимізмом Кирило Горбенко.

Чи збудеться його мрія, залежатиме, значною мірою, від місцевої влади та депутатського корпусу, в чиїх руках фінансування цієї пам’ятки. Наразі вона потребує відповідного статусу. 

«Створення музею «Дикий сад» вписано у програму охорони культурної спадщини міста Миколаєва. Розроблено навіть його статут. Але зараз потрібні кошти, щоб створити саму установу. Щоби був директор, бухгалтер, охорона і так далі, хоча б 10 штатних працівників. Ми на наступний рік просимо у депутатів один мільйон гривень на ці цілі, але чи вдасться їх отримати, наразі невідомо», – говорить начальник відділу охорони культурної спадщини міськвиконкому Ірина Бондаренко.

А поки що «Дикий сад» має вигляд території, обгородженої металевою сіткою, за що, до речі, місцеві ентузіасти також вдячні, бо досі не було і її. Тут наразі немає ніякої охорони. «Ми повісили таблички, розраховуючи на свідомість громадян. Сподіваюсь, що після того, як його обгородили, буде хоча б менше сміття. Бо раніше сюди постійно зносили непотріб, тут мешкали безпритульні. Якщо, правда, огорожу не зріжуть на метал – що теж можливо. Сподіваємося на допомогу мешканців із сусідніх дворів. Ми просимо їх відразу телефонувати до поліції, якщо побачать, що хтось проник на цю територію», – констатує Кирило Горбенко.

А закінчити розповідь про це місце хотілося б словами вже згадуваного Юрія Гребеннікова: «Якщо ми зробимо музей і відновимо це стародавнє місто хоча б наполовину, то отримаємо унікальний комплекс, рівного якому не буде не тільки в Україні, але й у багатьох інших країнах Європи. Вже сьогодні зрозуміло, що наше городище «крутіше» Трої, про яку свого часу розтрубили на весь світ».

Алла Мірошниченко, Укрінформ