Что именно принял КС относительно незаконного обогащения

Рішення Конституційного суду (КС), прийняте 26 лютого, декриміналізувало статтю «незаконне збагачення». Судді не просто визнали неконституційним формулювання складу злочину у певній редакції, а повністю виключили саму карність такого діяння.

Таким чином жодна нова редакція статті про незаконне збагачення тепер не може діяти в Україні і в будь-який момент розслідування за нею може бути оскаржене в суді.

Ухвалюючи своє рішення, КС вийшов за рамки конституційного подання, а його висновки є досить сумнівними. 

По-перше, КС виходив з того, що формулювання статті 368-2 КК України «незаконне збагачення» не відповідає вимозі юридичної визначеності (ч.1 ст.8 Конституції) і, по-друге, порушує принцип презумпції невинуватості (ст. 62 Конституції).

Реклама

Третьою підставою для рішення КС було порушення приписів ст. 63 Конституції щодо недопустимості притягнення особи до відповідальності за відмову свідчити проти себе та своїх близьких осіб.

Усі тези, на які спиралися судді КС, ухвалюючи рішення, можна легко спростувати.

Юридична визначеність

Конституційний суд навів кілька посилань на рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). У них зазначається, що національний закон, який передбачає можливість позбавлення волі, має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні (наприклад, справа "Солдатенко проти України" від 23.10.2008 року).

Суд дійшов висновку, що стаття про "незаконне збагачення" не відповідає вимогам чіткості, точності й однозначності. Тому, на думку суддів, стаття суперечить юридичній визначеності як складовій принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України.

Однак Конституційний суд не зазначив, у чому саме полягає неоднозначність формулювання статті про незаконне збагачення.

Слушною є думка судді Сергія Головатого, яка відрізняється від решти суддів. Він вважає, що з формулювання статті про незаконне збагачення чітко вбачається, що настання кримінальної відповідальності передбачено лише тоді, коли доведено, що збільшення активів у значному розмірі не могло статися з використанням законних доходів.

Лише після перевірки всіх можливих способів набуття активів підтверджується, що обвинувачена особа не могла отримати значну суму доходу від своєї діяльності, не забороненої законом.

Презумпція невинуватості та право не свідчити проти себе

КС зазначив, що особливості формулювання "законність підстав набуття яких не підтверджено доказами", нібито покладають обов'язок виключно на сторону захисту, яка має підтвердити доказами законність набуття активів.

Згідно з приписами Конституції (ст.ст. 62, 63) та КПК України (ст. 17),  ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість. Особа може надавати докази своєї невинуватості лише за власним бажанням або не надавати їх взагалі.

Натомість, КС вважає, що диспозиція статті про незаконне збагачення перекладає обов'язок збору доказів законності підстав набуття активів зі сторони обвинувачення на сторону захисту. Це є порушенням презумпції невинуватості та права не свідчити проти себе.

Такі висновки КС є суперечливими.

Нормами кримінального процесуального законодавства чітко визначено, що  обов'язок доведення вини лежить виключно на стороні обвинувачення і не робить винятків для статті "незаконне збагачення".

Таким чином до статті 368-2 відносяться всі положення кримінального процесуального законодавства, зокрема щодо доказів і доказування, прав і обов'язків сторін тощо. Це спростовує наведені висновки КС.

Якщо говорити про презумпцію невинуватості, то приписи статті 368-2 КК України стосуються доказів, якими має бути підтверджено факт вчинення злочину.

Кримінальним процесуальним законодавством чітко передбачено, що сторона обвинувачення (слідчий чи прокурор) зобов'язані встановити всі обставини, що мають значення для справи, а відповідно – доводити винуватість особи на підставі належних та допустимих доказів.

У жодному абзаці статті про незаконне збагачення не зазначено, що докази зобов'язаний збирати обвинувачений. Жодних винятків КПК щодо статті про незаконне збагачення стосовно порядку доказування не містить. Тому докази вини зобов'язана збирати сторона обвинувачення.

Крім того на сторону обвинувачення КПК покладає обов'язок досліджувати обставини, які виправдовують обвинуваченого.

Як і на суді з приводу будь-якого іншого злочину, сторони подають суду свої докази і обґрунтування.

Обвинуваченому надається право, а не обов'язок, надати необхідні докази для суду для спростування обвинувачення. У такого роду справах це становить його інтерес, адже ніхто, окрім нього чи його оточення, не може знати про існування таких доказів.

У рішенні КС не визначено, де важливий баланс між неоспорюваним і невід'ємним конституційним правом абсолютної пасивної поведінки обвинуваченого (не давати взагалі ніяких свідчень чи аргументів, не надавати взагалі ніяких доказів) і потребою обвинуваченого в своїх ж інтересах усе-таки вчиняти певні активні дії для спростування обвинувачення.

Адже така пасивна поведінка зовсім не сприяє виправданню обвинуваченого. Саме в його інтересах користуватися іншими наданими "активними" правами – подавати свої докази, висловлювати думки та міркування, подавати клопотання та інше з метою спростування  доводів обвинувачення.

Наприклад, навіть поза сферою кримінального регулювання, це схоже на ситуацію, коли поліція зупиняє водія, а той на вимогу пред'явити посвідчення починає застосовувати "презумпцію невинуватості" та вимагає поліцію довести, що у нього немає при собі прав.

Так ми можемо дійти до того, що за будь-якого злочину кожна можливість обвинуваченого доводити свою невинуватість трактуватимется як порушення презумпції невинуватості.

Стосовно порушення ст. 63 Конституції України (права не свідчити проти себе) — стаття 368-2 КК України не містить жодних вказівок на обов'язковість обвинуваченому надавати будь-які свідчення.

Право надавати пояснення є предметом регулювання виключно кримінального процесуального закону.

Вихід за рамки конституційного подання

Справу про визнання неконституційною статтю про незаконне збагачення Конституційний суд розглядав у закритій частині пленарного засідання.  

У поданні 59 народних депутатів мова йшла про неконституційність диспозиції статті 368-2 КК України в редакції Законів № 1698-VII від 14.10.2014, № 198-VIII від 12.02.2015.

Натомість, у резолютивній частині рішення КС зазначено, що стаття 368-2 КК України визнана неконституційною. У рішенні не зазначають посилання на закони, якими було цю редакцію імплементовано в КК України.

Таким чином Конституційний суд взагалі вилучив із Кримінального кодексу України статтю 368-2.

Натомість Законом України № 3207-VI від 07.04.2011 було доповнено Кримінальний кодекс України ст. 368-2 КК України в наступній редакції (ч.1): «Одержання службовою особою неправомірної вигоди у значному розмірі  або  передача  нею  такої  вигоди  близьким  родичам за відсутності ознак хабарництва (незаконне збагачення)».

Дана редакція статті не була предметом конституційного подання депутатів, а тому не мала бути визнана неконституційною. Проте навіть ця недосконала норма тепер вилучена з Кримінального кодексу України.

Олексій Бойко, Денис Свириденко, Андрій Савін, юристи Центру протидії корупції, Украинская правда.