«Россия здесь навсегда», але це не точно. Аналіз окупаційної преси звільненого півдня України

11 листопада під контроль України після восьми місяців російської окупації повернувся Херсон, у той же час було звільнено і Снігурівку на Миколаївщині. І вже другий місяць вся Україна та світ оцінюють наслідки, які після себе залишили окупанти. Окрім знищеного та пограбованого майна, катувань та знущань над населенням, протягом усього часу перебування на захоплених територіях, росіяни активно вели свою інформаційну війну, поширюючи серед населення пропагандистські газети, де принижували українців, виправдовували війну, називаючи її «звільненням від неонацистів» та усіляко викривляючи історію. 

Завдяки читачам зі звільнених територій, Управлінню Служби безпеки України в Миколаївській області та підписникам Телеграм-каналу «Миколаївський Ваньок» «НикВести» отримали змогу ознайомитись з окремими випусками російських газет. Загалом було проаналізовано 15 газет, які розповсюджували росіяни на окупованих територіях Півдня України у період з травня по листопад. Зокрема, це спецвипуски газет «Комсомольская правда», «Боевая газета», «Надднепрянская правда», «Наша Каховка», а також сфабрикована росіянами газета «Родное Прибужье».

«Комсомольская правда» — російська пропагандистська газета, яка належить голові Балтійської медіагрупи Сергію Руднову, сину та спадкоємцю близького товариша президента РФ Володимира Путіна. КП називають улюбленою газетою російського президента. Колишній головний редактор газети Володимир Сунгоркін (помер у вересні 2022 року)  у 2018 році був довіреною особою Путіна перед президентськими виборами. 

Цікаво, що у спецвипусках газети, які друкувались уже після смерті пропагандиста, його продовжують вказувати як головного редактора та генерального директора видавництва «Комсомольської правди». Для кожного окупованого району видання готує окремий спеціальний випуск: «Херсон», «Запорожская область», «Освобожденные территории».

«Боевая газета». У газеті вказується, що вона видається за підтримки «патріотичної громадськості та фонда «Большая страна». До друку газету готують «Редакція «Боевая газета» та видавничий дім «Комсомольська правда». Заявлений тираж складає від 50 до 150 тисяч екземплярів. Відповідно до даних відкритих джерел, автономна некомерційна організація «Редакція «Боевая газета» була заснована у березні 2022 року у Москві. Директор - Пехконен Ян Едвальдович. 

«Комсомольська правда», розповідаючи про перший випуск «Боевой газеты», що датовано 9 травня 2022 року, відверто стверджує, що кореспонденти газети будуть «воювати» з військовими на лінії фронту та розповсюджувати російську пропаганду - «викривати брехню українських, британських та американських провокаторів». 

«Вона «воюватиме» в одних бойових порядках з тими, хто здобуває Перемогу», — пише видання.

На окупованій території Херсонської області росіяни у червні почали друкувати газету «Надднепрянская правда». Заступник голови окупаційної адміністрації Херсонської області гауляйтер Кирило Стремоусов (загинув під час втречі росіян з Правобережжя 9 листопада 2022 року) у першому випуску газети зазначив, що вона була заснована у 1928 році, а за роки незалежної України «волочила жалюгідне існування», а тепер відродилася, «щоб люди знали правду про те, що відбуваєься зараз на землі Херсонщини». 

Окрім того, окупаційна влада Каховки створила власне друковане видання - «Наша Каховка». Перший випуск газети датовано 2 серпня 2022 року, він був присвячений річниці Хрещення Київської Русі. За чотири місяці було надруковано 12 випусків пропагандистської газети, всі вони доступні для перегляду у відповідному Телеграм-каналі «Наша Каховка». Останні випуск датовано 2 листопада 2022 р. Газета друкувалась з тиражем до 15 тисяч екземплярів. У вихідних даних вказано, що друкується вона у типографії «Реклама плюс» за адресою вулиця Університетська 15/2 у місті Мелітополь Запорізької області. Згідно з даними системи YouControl, за даною адресою раніше знаходилась типографія «Форвардпресс», яка належала Дубині Артуру Володимировичу.  

У жодній з вказаних газет немає інформації щодо авторства публікацій та даних про випускаючого редактора.

Окрім того, у Снігурівці окупанти навіть надрукували клон обласної газети «Рідне Прибужжя», переклавши назву на російську — «Родное Прибужье» та використавши при цьому стилістику відомого та впливового в регіоні друкованого видання.

У російській пропаганді прослідковується просування кількох конкретних наративів, зокрема про те, що в Україні до влади прийшли нацисти, а окупація РФ частини території суверенної держави України — це повернення історичних земель у російську родину. Ще один наратив — про те, що насправді в Україні Путін воює з НАТО, а не з українським народом. 

«За нами правда, за нами Россия», — такий заголовок можна побачити на обкладинці спецвипуску газети «Комсомольская правда» за жовтень 2022. Газета була присвячена «приєднанню» до Росії «ДНР», «ЛНР», а також Запорізької та Херсонської областей.

Викривлення історії

2 серпня в друкованому виданні російських окупантів «Наша Каховка» у рубриці «Історія» вийшла стаття «Одна страна», присвячена 1034 річниці хрещення Русі.

«НикВести» звернулися до доктора історичних наук, професора Юрія Котляра, галузь спеціалізації якого — історія Півдня України та військова історія України. Він проаналізував основні тези статті, у якій росіяни маніпулюють та спотворюють історичні факти.

1. «Одна вера. Один народ». Дане гасло носить ідіотичний або абсолютно загарбницький характер. Під вірою розуміється православ’я. Це друга за кількістю християнська спільнота у світі після римо-католиків. Православ’я є найчисельнішим віросповіданням в Росії, Україні, Румунії, Білорусі, Греції, Сербії, Молдові, Грузії, Кіпрі, Чорногорії та Північній Македонії. Стосовно одного народу, може підходять білоруси та й то під питанням. Народи вказаних країн якось не надто відносяться до поняття одного народу з росіянами. Причому деякі з них навіть не є слов’янами.

2. «В 988 году Древняя Русь только зарождалась». Дана теза не відповідає історичній дійсності. Навіть за радянською хронологією Русь була створена у 882 році, хоча, насправді, ще раніше. Але навіть при вказаному датуванні – зародження держави – більше 100 років – нонсенс.

3. «… отец русского князя Владимира, Святослав Игоревич». Якого російського князя? Володимир Великий: роки правління: 979–1015. Москва – від якої піде Московія (або так звана Росія – в їхній інтерпретації) буде заснована за радянським міфом в 1147 р., а за більш реальною датою лише у 1272 р. Назва Російська імперія почне використовуватися лише з початку ХVIII ст. за Петра І. Всі названі дати аж ніяк не корелюють між собою. І Володимир ні при яких розкладах не може бути князем у державі, яка виникне через сотні років після його смерті.

4. «С подачи Петра Порошенко начался подлый раскол Украинской Православной Церкви». Створення Православної церкви України – це складне релігієзнавче питання. Але в політичному сенсі, якщо держава матиме одну основну релігію, вона, відповідно, зміцнішає. Підписання та отримання томосу про автокефалію Православної церкви України відбулося 5–6 січня 2019 р. в соборі святого Георгія, кафедральному соборі Вселенського Патріархату. Надання томосу про автокефалію ПЦУ не визнала РПЦ, що і демострує дана публікація.

— Таким чином, ми маємо перед собою абсолютно пропагандистську статтю розраховану на людей, які не володіють елементарними знаннями з історії, - констатує Юрій Котляр.

Також у своїх газетах росіяни поширювали фейки про приналежність території Півдня України до Росії. Зокрема, в херсонському спецвипуску «Комсомольської Правди» від 22.09.2022 чомусь вирішили поздоровити з Днем народження місто Херсон, назвавши його «Город русской судьбы».

В газеті «Боевая газета» від 30.09.2022 надрукували статтю «Страна сильных людей», в якій в короткому викладі викладено коротку історію Новороссії, відомого російського письменника та історика Олександра Мясникова.

— На кого розраховані вказані пропагандистські публікації – не відомо. Таку бульварщину в нас дуже давно ніхто не читає, а в росії – так і подавно. Читання, аналіз і росіяни – речі абсолютно не сумісні, - вважає Юрій Котляр.

Він зазначив, що українська історична наука має чітку відповідь, щодо російського проекту «Новоросія». У 2015 р. у видавництві Інституту історії України НАН України вийшла книга докторів історичних наук, професорів Федора Турченка і Галини Турченко «Проект «Новоросія» і новітня російсько-українська війна», де поставлені всі крапки над «і» в цьому питанні. Автори розглядають обставини появи в 1764 р. російського імперського проекту «Новоросія» і спроби його реалізації царським режимом, Тимчасовим урядом 1917 р., радянською владою і сучасною Росією. В контексті цього проекту простежується 250-річна еволюція українсько-російських відносин. Наводяться історичні факти, статистичні і картографічні матеріали, характеризуються особливості і спільні риси політики різних російських режимів щодо України. Значна увага приділяється політиці радянського і сучасного російського режиму щодо Півдня і Сходу України, аналізуються витоки і особливості новітньої російсько-української війни.

— Найголовнішим є висновок авторів про те, що «долю України, в тому числі південного і східного регіонів, визначать її громадяни, переважна більшість яких, незалежно від національного походження, рішуче відкидають імперський проект «Новоросія» і сприймають Донбас, Південь і Крим невід’ємною частиною України – своєї спільної Батьківщини». Таким чином, ми маємо пропагандистські публікації, в яких намагаються довести російськість Херсону і всього Півдня України, які не відповідають відомим історичним факта», - зазначив історик.

Про особливу роль «російської історії» півдня України свідчить також увага пропагандистів до історичних пам’ятників, які вони героїчно «відновлювали», а в результаті — покрали, тікаючи з Херсону.

У Снігурівці росіяни поширювали клон відомої в регіоні газети «Рідне Прибужжя»

7 грудня Управління Служби безпеки України опублікувало інформацію про затримання колишнього мера міста Снігурівка Олександра Ларченка, який обіймав посаду «заступника голови» окупаційної адміністрації міста. «У ході проведення санкціонованих обшуків за місцем проживання фігуранта кримінального провадження, виявлено та вилучено докази його злочинної діяльності, а саме копію наказу про добровільне залучення до співпраці, проросійські періодичні видання, листівки з інструкцією з набуття громадянства РФ», йдеться у повідомленні відомства. 

На офіційній фейсбук-сторінці Управління СБУ Миколаївщини у фейсбуці, зокрема, було опубліковано фотографію газети «Родное Прибужье»,  дизайн якої нагадує миколаївську обласну газету «Рідне Прибужжя». 

Газета «Рідне Прибужжя» була створена у 1991 році як офіційне друковане видання Миколаївської області, з 2019 року газета була роздержавлена та наразі це приватне підприємство, директором якого є її головна редакторка Тетяна Фабрикова. До початку повномасштабної війни газета виходила тричі на тиждень тиражем близько 10 тисяч примірників та розповсюджувалась по всій території Миколаївської області. 

Головна редакторка газети Тетяна Фабрикова розповіла НикВести, що востаннє газета виходила друком 24 лютого 2022 року, після чого через військові дії вимушена була призупинити свою роботу. Станом на грудень видання не відновило свою роботу через фінансові труднощі, ситуацію в енергетиці в Україні і фізичну відсутність журналістів у Миколаєві, що впродовж повномасштабного вторгнення залишається прифронтовим містом. Тетяна Фабрикова обурена тим, що росіяни створили клон «Рідного Прибужжя», щоб, використовуючи авторитет газети, поширювати проросійську пропаганду серед жителів Миколаївської області.

Вона повідомила, що останні кілька років газета «Рідне Прибужжя» друкувалась у типографії у Херсоні. Тетяна Фаборикова вважає, що окупанти змогли отримати доступ до файлів газети, що зберігались у типографії, та використати їх для створення клону.

— З цією ситуацією я не була знайома, я обурена тим, що вони використовують наш логотип, таке випускають. Коли почались воєнні дії у Миколаївській області, ми припинили випуск газети, тому що, по-перше ми друкувались у Херсоні, там була типографія… Зараз поступово відновлюють свою роботу миколаївські газети, зокрема «Южная Правда» та «Вечірній Миколаїв», але ми поки що не готові випустити номер, тому що журналісти поки не знаходяться в Миколаєві. Я думаю, що як тільки наша енергетика стабілізується, то ми, звичайно, будемо виходити. Ми всі зобов’язання перед підписниками виконаємо. Тому що ми запізнюємося майже на рік. Ми лише за січень - лютий виконали наші зобов’язання перед підписниками. Цей випуск, який ви знайшли — це спектакль, знають, що така газета існує, і тому використали це, - розказала Тетяна Фабрикова.

Проросійське «Родное Прибужье», єдиний випуск якого датований 23 вересня, був надрукований для просування псевдореферендуму щодо приєднання Херсонської області та Снігурівки на Миколаївщині до складу Росії. У вихідних даних газети вказано, що вона надрукована у Херсонській області з тиражем 10 тисяч екземплярів. Жодних інших даних друкованого видання, а також відповідального за випуск немає.

У цій газеті опубліковано статтю під назвою «Русская Снегиревка возвращается на Родину». У матеріалі пропагандисти фактично виправдовують захоплення Снігурівки у Миколаївській області тим, що 200 років тому Російська Імперія відправила туди людей одноіменного села Снігурівка у Смоленській області, а тому жителі Снігурівки начебто крізь помоління відчувають свій зв’язок з Росією.

Цей матеріал прокоментував історик Юрій Котляр:

— Як українця вона мене дійсно обурила, а як історика – лише повеселила. Бо таких вигадок, я вже давно не читав. Тому почнемо. У 1812 р. на казенні землі на правому березі Інгульця переселилися державні селяни Климовицького повіту Могилівської губернії. При чому тут росія, коли переселенці, головним чином були білорусами, а сама Могилівська губернія була створена лише у 1772 р. після першого розділу Речі Посполитої з частини білоруських територій. Тому, фактично, Снігурівка була заселена колишніми жителями Речі Посполитої. А тепер декілька цікавинок про «російський» Смоленськ, про який так багато пишуть в згаданій статті. Смоленськ – це стародавнє слов’янське місто племені кривичів. У 882 р. місто було захоплене і приєднане до Київської Русі князем Олегом, що передав його «в долю» князеві Ігорю, а загальне управління здійснювалося з Києва. З 1404 р. Смоленськ разом з іншими українськими землями перебував у складі Великого князівства Литовського. У Грюнвальдській битві 1410 р. смоленські полки представляли ВКЛ.З 1514 р. Смоленськ увійшов до складу Московської держави, але в 1609–1611 рр. був повернутий військами Речі Посполитої. І лише згідно з Андрусівським миром з 1667 р. Смоленськ відійшов до складу Московського царства. Таким чином, історія Смоленська та Могилівської губернії пов’язана з Київською Руссю, Великим князівством Литовським, Річчю Посполитою, а лише потім, після захоплення – з державою-агресором – Московським царством. Снігурівка – це Україна, а заснована – переселенцями з білоруських повітів. До росії – не має ніякого стосунку, - розказав Юрій Котляр.

Також у сфабрикованій росіянами газеті «Родное Прибужье» з посиланням на прокремлівське РИА «Новости» опубліковано фейк про те, що голова Миколаївської обласної військової адміністрації Віталій Кім «втік» з області, але недалеко, як виявилось, а в Одесу. До матеріалу додано абсолютно нікчемний коментар «експерта», ним виявився Олексій Журавко, колишній український політик, колишній народний депутат від «Партії регіонів». У 2015 році він втік до Росії, а у квітні 2022 року повернувся до Херсону, де і загинув 25 вересня, через два дні після виходу газети.

Пропаганда від виглядом «незалежної» журналістики

У газеті «Надднепрянская правда» від 18 серпня 2022 року опублікувано матеріал з назвою «Шаг уже сделан и надо идти дальше». Це інтерв’ю з «турецьким журналістом, політологом, письменником та громадським діячем» Окаєм Депремом. У матеріалі зазначається, що «журналіст» є автором великої кількості публікацій про Україну, Росію та конфлікт на Донбасі. «Раніше він публікувався в соціалістичній газеті «Евренсел», яка видається у Туречині та деяких європейських країнах. Зараз Окай співпрацює з турецьким телеканалом Теле1, який активно цитує російська пропаганда.

У інтерв’ю газеті окупаційної адміністрації Окай Депрем розмірковує про журналістські стандарти, незалежну журналістику та журналістів, які «повинні писати правду». При цьому ж Окай Депрем всупереч журналістським стандартам дозволяє собі необєктивні оціночні судження

називає Революцію Гідності в Україні у 2013-2014 році «фашистським громадянським путчем».

У матеріалі «журналіст» засуджує «героїзацію Бандери» та розповідає про міфічні біолабораторії в Україні, наявність яких вже неодноразово спростовували в світі. Крім українських міністерств, у серпні уряди десяти країн опублікували спільну заяву. У згаданому документі США, Вірменія, Грузія, Ірак, Йорданія, Ліберія, Філіппіни, Сьєрра-Леоне, Уганда та Україна спростували дезінформаційні наративи Кремля щодо розроблення біологічної зброї у так званих «секретних лабораторіях». 

Зазначимо, що наратив про «біолабораторії» також опублікований у одному зі спецвипусків газети «Комсомольская правда», кий поширювався на окупованих територіях. Зокрема, у випуску газети у травні 2022 року у розділі «Расследование «КП» можна побачити матеріал «Зачем США понадобилось проводить опыты со смертоносными вирусами в Украине?». Там розповідається про нібито випробовування біологічної зброї на Харківщині та Луганщині: «Мальчикам из Луганской Народной Республики сбрасывали с беспилотников доллары, которые оказались специально зараженными штаммами туберкулеза».

«Американські біолабораторії» в Україні — це один з російських фейків, які протягом багатьох років російські ЗМІ та найвищі державні діячі активно транслюють. Цей наратив став одним з виправдань російського вторгнення в Україну у лютому 2022 року.

Окай Депрем розповідає, що не просто був на Донбасі у зоні бойових дій, але навіть має там нерухомість з 2014 року. 

Дійсно, Окай Депрем відомий як турецький журналіст та кореспондент газети «Евренсель» (Evrensel), яка видається також в деяких країнах Євросоюзу. З 2014 року видання висвітлює події на Донбасі та є основним джерелом інформації в Туреччині про події на Сході України для російських ЗМІ. Співавтор книги «Володимир Володимирович Путін: лідер, який поставив Росію на ноги» (2018). Регулярно публікуючись в соціалістичній газеті «Евренсел», Окай Депрем має безліч публікацій про Україну, Росію і конфлікт на Донбасі. Просуває проросійські наративи про «громадянську війну в Україні», про «Україну державу-порушника Мінських протоколів». Його професійна діяльність не залишилась без уваги з боку української влади: потрапив до списку іноземних акредитованих журналістів і кореспондентів, що побували в так званих «ЛДНР» та яким Україна заборонила в'їзд в країну.

З 2014 року Окай Депрем живе на окупованій території Донецької області, де займається антиукраїнською пропагандою. У лютому 2017 року отримав паспорт «ДНР». Був спостерігачем на виборах «ЛНР» 11 листопада 2018 року та закликав світову спільноту визнати так звану «республіку».

Згідно з Указом президента України від 19 жовтня 2022 року щодо Окая Депрема застосовано персональні санкції.

«Український нацизм» в російській пропаганді

Обов’язкова складова у пропагандистських газетах — це виступи та заяви російського президента Володимира Путіна, який виправдовує вторгнення до України необхідністю «звільнити Донбас від неонацистського режиму, який захопив владу в Україні». У газеті «Боевая газета» від 30 вересня 2022 року наведено звернення російського президента, у якому він 11 разів згадує міфічних «нацистів» та «неонацистів», які начебто захопили владу в Україні. 

Теза про неонацистів в Україні поширюється російською пропагандою — це один з багатьох фейків, створених у Кремлі. Адже вона не підкріплена жодними фактами. По-перше, фашистська ідеологія заборонена в Україні на законодавчому рівні, а крайні праві партії, не користуються популярністю серед населенняю. Це, зокрема, підтверджують результати виборів президента України у 2019 році — єдиний кандидат, висунутий від українськиї націоналістичних та радикальних організацій, набрав 1,5% голосів виборців. Аналогічний результат націоналістичні партії отримали на парламентськтих виборах у 2019 році, отримавши по результатам голосування 2,15% голосів виборців, чого було недостатньо, щоб отримати представництво у Верховній Раді України. 

У випуску газети «Надднепрянская правда» від 21 липня 2022 року пропагандисти виправдовують тезу про необхідність проведення денацифікації як привід для вторгнення до України та нібито розвінчують думку про те, що насправді в Україні немає нацизму. У статті під назвою «NAZIональная идея, как путь в бездну», російські пропагандисти перераховують існуючі в Україні праворадикальні організації, стверджуючи, що «їх не одиниці, а легіон». Жодних кількісно-якісних показників, які б підтверджували цю тезу, автори статті не наводять.

Дійсно, у різних регіонах України існують організації, які дотримуються радикальних поглядів. Проте, їх чисельність та популярність невелика. Аналогічні організації існують та діють і в самій Російській Федерації.

«Вони існують, але в самій Росії є принаймні стільки ж ультраправих угруповань, як і в Україні», - зазначає професор Університету Санкт-Галлена в Швейцарії Ульрих Шмід, який спеціалізується на вивченні правих рухів у Східній Європі.

2 липня видання The New York Times опублікувало статтю Чарлі Смарта «Як російські ЗМІ поширюють неправдиві твердження про українських нацистів» (How the Russian Media Spread False Claims About Ukrainian Nazis). Журналіст з’ясував, що 24 лютого, у день широкомасштабного нападу рф на Україну, кількість публікацій російських ЗМІ про «українських нацистів» стрімко зросла в десятки разів − з умовних близько 50 на день до понад 2 тисяч.

 

Більш того, статтю про «українських неонацистів» росіяни чомусь віришили прикрасити фотографією учасників Російського імперського руху. На фото можна побачити чорно-жовто-білий прапор — це російський імперський прапор, який використовують учасники російського імперського руху — ультраправі націоналісти. Поряд на чорному фоні — кельтський хрест, який пов‘язують з нацизмом. 

Саме це фото було зроблене під час демонстрації «Російський марш» у День народної єдності в Москві 4 листопада 2012 р. Росія відзначає День народної єдності 4 листопада, коли відзначає поразку польських загарбників у 1612 р. Автор фото Михайло Воскресенський, Reuters.

Фактично, поширюючи фейк про «український нацизм», російські пропагандисти пояснюють росіянам причини нападу на Україну, забезпечуючи при цьому підтримку війни з боку російського суспільства. А прирівнювання українського народу до нацистів дає змогу росіянам виправдовувати велику кількість злочинів проти українців. Цей та інші наративи сприяють формуванню у росіян стійкої думки про те, що РФ відстоюють «правду», виступають на стороні добра та мають моральне право здійснювати терор проти тих, кого вони ввжають злом.

Пояснюючи необхідність проведення мобілізації у РФ, Володимир Путін виправдовує війну тим, що він начебто «захищає  суверенітет та безпеку територіальної цілісності Росії». Нагадаємо, що саме Росія вторглася до України 24 лютого 2022 року, вбиває українців, шантажує ядерною зброєю, захопила Запорізьку АЕС, обстрілює міста крилатими ракетами, знищує енергетичну інфраструктуру, залишивши мільйони українців без світла та тепла.

Загалом можна констатувати, що задача зі створення та розповсюдження окупаційної преси загарбниками була виконана неякісно та неефективно. В газетах майже немає реального місцевоого контексту, проблем та тем, які реально цікавили б населення. Практично немає коментарів та заяв так званих гауляйтерів серед місцевих колаборантів. Більшість матеріалів копіюють один одного, та схоже, що створювались централізовано. Майже жодна газета не обходилась без Путіна на обкладинці. І, як наслідок, ці пропагандистські штампи, на які розраховували окупаційні медійники, не спрацювали. Мешканці Снігурівки та Херсону зустрічали українських захисників з прапорами та обіймами.

Катерина Середа та Олег Деренюга, НикВести