Обирайте! Але – відповідайте!

Спочатку -  про новини місцеві, тим більше, що це від нас нікуди не подінеться і після президентських виборів. Я про Південобузський міст, або, як ми його звикли називати – Варварівський міст. Про це вже давно говорили, і знову про це сказали. За словами народного депутата Бориса Козиря Варварівській міст у аварійному стані та, взагалі, «бомба уповільненої дії» - кінець цитати. Але цього разу від слів вирішили перейти до діла. І під час наради у голови обласної державної адміністрації і під час засідання виконавчого комітету Миколаївської міської ради  йшлося про необхідність обмеження руху важкого транспорту по цьому мосту. І таке рішення було прийнято – з 19 квітня вантажівкам вагою понад 20 тон Варваріським мостом їздити заборонено. Але не забуваємо всі, що це -  не вирішення проблеми – так тільки уповільниться руйнація конструкції та зменшиться ризик його наглого обрушення. Міст треба капітально ремонтувати – це, як мінімум.

Ну, а тепер звертаємось до найголовнішої теми.

Лишилось зовсім мало, практично – нічого. Мине всього тиждень і ми будемо знати прізвища двох людей один з яких точно стане Президентом України, бо, якщо вірити соціології, ніхто з кандидатів не набирає більше половини голосів. І чим ближче до вирішального дня, тим більше підвищується градус протистояння. Одні відчайдушно змагаються за голоси тих, хто ще не визначився, яких, до речі, стає все менше, а інші, схоже, намагаються реалізувати трохи іншій сценарій.

Як підготовка до такого сценарію – абсолютно провокативні дії «Національних дружин» на агітаційних мітингах діючого Президента. Спочатку у Києві, а потім і у Черкасах, Полтаві. 

Все це, з їх боку, пояснюється обуренням начебто фактам корупції у сфері озброєння армії. Але давайте ще раз подивимось на картинку – нацдружини нападають на поліцейських, б’ються з ними, всіляко демонструють неповагу до інституції, яка покликана охороняти суспільство від проявів агресії. І вона, поліція, зобов’язана охороняти особу Президента, як державну інституцію. Наголошую – зобов’язана. І нацдружиники це чудово знають. Їх командири – точно знають. Але ставляться до цих людей демонстративно принизливо. Для чого? Деморалізувати останніх? Зробити так, щоб у рішучій момент ті пішли з вулиці? А наслідки цього вони розуміють? 

Чи не є це спробою реалізувати сценарій тотальної недовірі до результатів виборів? Чи не є це спробою залякати прихильників одного з кандидатів, деморалізувати їх. Зробити так, щоб люди боялися приходити на мирні мітинги підтримки, боялися висловити власну думку та, навіть, боялися приходити на виборчі дільниці голосувати? Бо там нацдружиники збираються застосовувати силу. Хочеться сказати їм: Хлопці, ви загралися і ви об’єктивно виконуєте сценарій хаосу та безладдя в країні після 31 березня, може і не свідомо. Але, якби мене звали Володимир Володимирович Путін, то я би цим хаосом скористався би обов’язково!

Але, справедливості заради, треба відзначити, що після того як посли G7 написали листа міністру Авакову про неприпустимість сценарію силового зриву виборів а посол США зустрілась з ним особисто, активність нацдружин візуально знизилась. Це я ні на що не натякаю, це я просто так розповідаю про факти.

Отже, до виборів кілька днів і дехто з кандидатів, дивлячись на власний мізерний рейтинг, вдається просто до відчайдушних шоу-програм. Я про Олега Ляшка, який демонстративно, прикриваючись старою жінкою, увірвався на засідання Уряду та влаштував там формений скандал у найкращих традиція базарних торговок. А потім ще ледь не зірвав засідання парламенту із аналогічним виступом. До речі, заради шляхетної мети підвищення рейтингу, можна, як виявилось і трохи збрехати. Ляшко передав прем’єру список людей, які, начебто, мали, але не отримали субсидію. Гройсман перевірив – і, о диво! – всі вони виявились сусбсидіантами! Ну, що тут скажеш? Тільки як герой одного фільму «дурилка картонная – обмануть хотел». 

Завершуючи.

31 березня нам всім вчиняти вибір. Обрати можна будь кого – 39 кандидатів, є серед кого.

Можна обрати кандидата, який відверто плазує перед Росією. Ну, ось просто так бере і їде до Мордору і спілкується з одним із кремлівських карликів, і ясно дає зрозуміти всім – ми раби Москви, як стану президентом України – поверну її до російського ярма і цілує туфлі хану. Як ви вважаєти - можна проголосувати за людину, яка хоче дружити із загарбником твого майна, ґвалтівником твоєї дружини та вбивцею твоїх дітей?

Можна обрати кандидата, який здається свіжим, молодим та новим. Та якого його прихильники наділяють всіма позитивними якостями, та якого вважають носіями всіх власних ідей, як покращити країну. При тому, що, насправді, цю людину ніхто та ніколи не бачив у ділі управління хоча б маленьким селом, все, що про нього відомо широкому загалу – відомо із ретельно підготовлених, зрежисованих та заретушованих відеороликів та інтерв’ю. А коли він говорить не підготовлено виходить не зовсім, м’яко кажучи. Хтось скаже – інтуїтивно все зрозуміло. Але ж, по-перше, не у всіх інтуїція так розвинута, а по-друге де у всій цій історії Україна? Можна проголосувати за людину, реального обличчя якого, ніхто не знає. Ви купували б кота у мішку?

Можна обрати кандидата який обіцяє знизити ціни на газ вдвічі, та й взагалі не скупиться на обіцянки шари. Всесвітня, тотальна і повна шара! Але ж є питання – чиїм коштом? Хто цю шару всю забезпечить? Ми вже жили у країні, в якій добробут гарантувала держава через систему перерозподілу. Держави цієї давно немає, а добробут там був жебрацький. Можна, на вашу думку, обрати повернення до збанкрутілого минулого?

А можна обрати кандидата, який не обіцяє райських кущів, не така няшка у інтернеті і телеекрані та який точно не плазуватиме перед Путіним. Який багатьох дратує, бо багато знає і каже правду. Правду про те, що перед Україною зараз стоїть питання виживання як держави, як нації взагалі. І для того, щоб вижити, треба дуже сильно напружитися всім. І це така реальність зараз у нас. Він геть не ідеальний, не маємо ілюзій, але він довів на ділі здатність давати відсіч дуже сильному та жорстокому ворогу, який, до речі, тимчасово зупинений, але нікуди ще не дівся та не пішов з нашої землі і намірів своїх агресивних не полишив. 

Отже, резюмуючи. 31 березня можна обрати реальне життя, або красиву казку. Можна обрати кота в мішку, або реальну людину із плоті та крові із всіма його людськими перевагами та вадами. Зрештою, можна обрати рабство, або свободу. Нам обирати. Думайте, обирайте. Але, за будь якого вибору – будьте готові нести за нього відповідальність, ні на кого її не перекладаючи, та нікого, крім себе не звинувачувати у його наслідках. Яким б вони не були.