Контрреволюція огидності

Шість років тому події на Майдані досягли свого піку. І шість років тому, користуючись хаосом в Україні, який вона ж і спровокувала, Росія почала проти нас свою агресію. З цього часу точиться україно-російська війна за незалежність, результат якої ще невизначений. Але хочеться сказати не про те, що було у 2014 році, а про те, що відбувається зараз, шість років потому.

Що ми бачимо зараз? Ідеологи та найзавзятіші прихильники Януковича повертаються в Україну та відкрито говорять про помсту Майдану та майданівцям. Вони просувають тезу про «державний озброєний заколот», з жертв творячи злочинців та навпаки. І ніхто з представників нової влади їм не заперечує. Не відразу, але вірно, на всі рівні влади – від столиці до «самих до окраїн» повертаються функціонери всіх видів тої самої епохи. Змінюються акценти у державній інформаційній політиці – замість ствердження української ідентичності – її розмивання. Замість налаштування на відсіч агресору – насадження, де факто, ідеї капітуляції та колаборації з агресором під різноманітними соусами, на кшталт «національного примирення». Замість опору – поступки та спроба замирення з хижаком. Все українське знову стає «націоналістичним», поганим та злим, лише тому, що воно українське. Державною ідеологією стає «малоросійство», тобто, давайте називати речі своїми іменами – російське рабство. 

Біле – стає чорним, чорне – білим. Герої – злочинцями, злочинці – героями.

Це часто так буває в історії, що після революцій наступають контрреволюції та реванши. Україна не стала винятком. І якщо шість років тому у нас була Революція Гідності, то зараз наступила Контрреволюція огидності. 

Але не слід сподіватися піти до «внутрішньої еміграції» - не вийде. У нас війна. І на гребні хвили зараз сили, які дуже хочуть реваншу і дуже хочуть крові. І вони вже вбивали. І вбиватимуть і надалі.

З річницею Майдана вас.