Ой, а хто тут у нас державний зрадник?

Вітаємо всіх президентів та всі сосни!

Події в Казахстані розвиваються із надзвичайної стрімкістю. Повної інформації з цієї пострадянської країни у широкого загалу немає. Натомість, відомо, що протести проти режиму багаторічного правителя Назарбаєва, миттєво охопили всі великі міста, у Алмати – найбільшому місті Казахстану вони набули найбільших масштабів. Крім мирних протестувальників, на вулиці міста вийшли погромники. Військові придушили і протести, і погроми. Повідомляється про понад сотню загиблих та понад 10 тисяч затриманих. Президент Токаєв оголосив про фактичну конфіскацію численних бізнесів першого президента Казахстану Назарбаєва та членів його родини. В той же час, глави держав ОДБК, військові з’єднання яких, в основному, російські контролюють ключові об’єкти в цій державі, говорять про те, що саме через зовнішню терористичну атаку їх запросив президент Казахстану  Касима-Жомарт Комельович Токаєв спрямували туди війська, правда, назвати правильно прізвище людини, яка попросила їх це зробити не можуть. Казахстанські силовики продемонстрували поки що одного іноземного терориста із Киргизстана, начебто безробітного, якого за 200 доларів завербували для участі у акціях протесту. Але дуже швидко у «міжнародному терористу» було опізнано Вікрама Рузахунова – відомого музиканта, який багато гастролював у Казахстані і цього разу так само приїхав туди із гастролями. Бабахнув дипломатичний скандал і музиканта швидко звільнили. А потім президент Казахстану заявив що всі трупи вбитих терористів з моргів… викрали родичі. 

Отже, маємо відразу ж три процеси в Казахстані – народний протест, державний переворот і перетворення цієї країни на російську маріонетку. І так буває завжди в постколоніальних країнах, в яких відсутній справжній політичний процес, опозиція не представлена у парламенті. Тоді політична боротьба перетворюється на жорстокі змагання кланів за владу, протестувальників витискають з вулиці погромники, а сама країна стає вразливою до зовнішнього впливу.

Перемовини НАТО та Росії, які відбулись цього тижня у Брюсселі ні до чого не призвели. Північно-Атлантичний Альянс рішуче відмовив Кремлю у його вимогах обмежити право України, Грузії та всіх інших держав, які були колись республіками Совєтського Союзу на вступ до НАТО. Тільки країни-члени альянсу та нові кандидати вирішуватимуть бути їм в НАТО чи ні – жодна третя країна не матиме право вето на ці рішення – така була цілком очікувана відповідь Росії. Ба більше – представники Росії були змушені вислухати претензії з боку НАТО, цілком реальні, на відміну від надуманих російських. Росіянам вказали на те, що це саме вони порушили договір про обмеження ракет малої та середньої дальності, саме вони застосували на території крани-члена НАТО хімічну зброю, яку, згідно спільних домовленостей мали давно знищити і не виробляти більше і що саме Росія є країною агресором та окупантом – розміщує на території України, Молдови та Грузії свої війська без згоди цих країн, окупувала Крим та підтримує сепаратистів на українському Донбасі. Крім того, США та союзники заявили, що у разі подальшої агресії Росії проти України, вони подумають про ще більшу присутність НАТО в Україні, а на Росію та її лідерів чекають санкції нечуваної сили. Отже, перемовини поки що призупинено. Чи погодиться Путін та його оточення позбавитися всіх награбованих активів, які вони зберігають на Заході і перетворитися на таких собі брєжнєвих та андропових, яким і в ізоляції було добре, та розпочати справжню війну у Європі, чи, все ж таки, власна вигода буде ближче? Гадаю, за кілька місяців, а може, навіть і тижнів ми про це дізнаємось.

І про найголовніше для України. І це – не про те, що було, хоча й про це також, а про те, що буде. Йдеться про переслідування п’ятого Президента України Петра Порошенка. Його звинувачують у державній зраді у так званій вугільній справі. З кінця грудня Порошенко знаходився за кордоном і повертається в Україну 17 січня. Це справа, до якої, розуміючи всю її токсичність, не хоче долучатися керівництво Генеральної Прокуратури. Це справа, яка є давньою, але активізувалась тоді, коли знизилися рейтинги Зеленського та його партії. Це справа, яка ведеться з численними та кричущими порушеннями процедури. Це справа, в який очевидний виключно політичний підтекст не бачить лише той, хто не знає про існування такої країни, як Україна. І все це – повернення сумних часів Януковича, часів вибіркового правосуддя проти політичних опонентів чинної влади. Як і у випадку з Януковичем – поки що чинної влади.

Отже, 17 січня Порошенко повертається до України. Літак має приземлитися у аеропорті Жуляни. І там його будуть зустрічати. Хтось – з метою запроторити Порошенка за грати. А хтось – з метою не допустити цього. Понеділок буде гарячим. Але головне навіть не це. Головне, те що Володимир Зеленський, який волею мудрого українського народу займає посаду Президента України з 2019 року, в час, коли НАТО та Росія зійшлися у небаченому, за останні 30 років, протистоянні, займається переслідуванням найбільшого політичного опонента замість об’єднання всіх сил всередені країни перед загрозою зовнішньої агресії. За думкою багатьох аналітиків Зеленський свідомо, чи ні реалізовує російський план дестабілізації України і саме він, а не Порошенко заслуговує на звинувачення у державній зраді.

За цим кланяюся – побачимось!