Томос. Кому моляться регіональні еліти

Питання церковні завжди були актуальні в Україні, починаючи з набуття неї незалежності у 1991 році. Варто лише нагадати створення Православної Церкви Київського Патріархату та багаточисельні конфлікти навколо культових споруд на початку 90-х минулого століття. З тих буремних часів питання та конфлікт знаходились, якщо так можна сказати, під ковдрою. Періодично вони з’являлися над поверхнею, але не дуже сильно, та не на довго. Так було до сьогодні. Можна сказати, що ситуація зрушила зі стану в’ялого штилю до стану буревію з весни цього року, після проголошення Президентом України курсу на створення автокефальної помісної єдиної православної української церкви. Більше того, - цей курс було підтверджено дуже енергійними конкретними діями – зверненням до Константинопольського Патріарха Варфоломія від імені низки українських церков та світської влади (Президента та Верховної Ради) щодо надання Томосу про створення автокефальної (самостійної) Православної Церкви в Україні. Так звана Українська православна церква Московського Патріархату таке звернення не підтримала, більше того – різко виступила проти. 

І якщо у квітні, на початку процесу, багато спостерігачів поставилися до цього досить скептично, незабаром всі переконались діло – не жарт. Далі події розгорталися з прискоренням. Наприкінці серпня до Варфоломія прибув Московський Патріарх Кирило з метою перешкодити наданню Томосу, але його було, фактично поставлено перед фактом того, що він, Томос, буде наданий і без згоди Москви. А нещодавно Варфоломій призначив до України двох екзархів: американського та канадського священиків українського походження. Все це викликало надзвичайно гостру реакції з боку московського православ’я. Почалися з’являтися інтерв’ю та коментарі представників останнього про негативні наслідки Томосу, про неправомочність дій Константинополя,  та лякання наслідками на кшталт Великого церковного розколу 1054 року. Із останніх новин – Синод Російської Православної Церкви вирішив припинити поминати предстоятеля Константинопольської церкви патріарха Варфоломія за богослужінням. Фактично – це оголошення війни з боку РПЦ.

Трохи богослов’я, термінології та історії. Зовсім трохи, бо якщо занурюватися в ці питання, особливо богословські, можна взагалі не винирнути, або винирнути дуже не скоро і за межами відомого Всесвіту. Томос (грец. τόμος) — указ, декрет, окружне послання предстоятеля помісної православної церкви у деяких важливих питаннях церковного устрою, в тому числі – у наданні автономії, автокефалії. Великий церковний розкол 1054 року між Західною (Римською) та Східною (Константинопольською) Церквами виник, формально, через богословські суперечки – питання символів віри, обрядів, тощо. Наприклад: Хто є джерелом, якщо можна так висловитися, Святого Духу – тільки Бог-Отець, або Бог-Отець та Бог-Син одночасно? І, формально, не мав під собою, скажемо так, адміністративних підстав, тобто – хто кому підпорядкований? І після розколу, до речі, контакти та спроби налагодити зв’язки між двома течіями християнства тривали аж до середини 15 століття і тільки тоді остаточно припинились до відносно недавніх часів. Як не крути, саме Константинопольська церква є матір’ю-церквою для церкви Київської – це історичний факт. Екзархи у нашому випадку – це спеціальні представники Патріарха, на яких покладено виконання певного завдання, після чого їх повноваження припиняються. Тут і зараз – очевидно, що йдеться про проведення Собору з обрання Патріарха автокефальної церкви. 

Повернемося до наших часів. Надання Томосу, фактично, вийшло на фінішну пряму. І, слід визнати, ніколи ще досі релігійне питання не було на вістрі передвиборчої боротьби. І, давайте скажемо чесно, зараз питання прихильності, або навпаки, до Томосу стало питанням ідентифікації людини – на чийому вона боці? Особливо, якщо це стосується людей публічних – політиків, перед усім. В тому числі – регіональних еліт. Ось давайте і розберемось з орієнтацією наших, миколаївських еліт в цьому питанні.

Реклама

Почнемо з представників Миколаївщини у вищої державній владі – Верховній Раді. «За» підтримку відповідного звернення Президента 19 квітня проголосували народні депутати: Вадатурський, Корнацький, Лівік, Бриченко, Кремінь, Підберезняк. Козирь та Макар’ян чомусь у голосуванні участі не прийняли. А Жолобецький з Ільюком були відсутні.

Частина еліт, та, яка є депутатами обласної ради, змушена була визначитися 5 липня цього року, бо тоді до порядку денного позачергової сесії було включено питання щодо підтримки звернення Президента щодо Томосу. Якщо пам’ятаєте і перед сесією, і під час неї тривали бурхливі дебати. Але фіналом всього стало відповідне голосування. Не підтримали ідею канонічної, незалежної від Москви Церкви 14 депутатів з 51 присутніх. Серед них – цілком очікувано опинились Невінчаний, Олабін, Кравченко, Демченко, Фроленко – своїх поглядів вони і до того не приховували. Також серед противників Томосу опинилася група «Відродження» майже у повному складі. Цілком очікувано «За» був БПП, Укроп. До них приєднався «Наш край» на чолі із Кормишкіним майже у повному складі. Отже, публічно вищеназваними особами позицію визначено, бо голосування депутата – це і є його публічна позиція, тепер, як людям послідовним, їм лишається тримати слово. Щодо обговорення цього питання на сесії міської ради, то до нього не дійшло і зараз пояснимо, певно, чому. 

Ігор Дятлов – лідер фракції Опозиційного блоку у Миколаївській міській раді у інтерв’ю сайту НикВести висловився цілком однозначно щодо Томосу. Я не пам’ятаю точно, але сказано було щось на кшталт того, що у людей забирають віру. Отже, висновок – головний опозиціонер у міськраді проти автокефальної, канонічної, незалежної від Москви православної церкви. А значить, і вся фракція за ним. Ну, майже вся. Та й раніше, коли він був ще головою облради, то так званий «благодатний вогонь» на Пасху він відвозив виключно до церкви Московського Патріархату, старанно ігноруючи Патріархат Київській.

Натомість, колишній очільник облдержадміністрації Вадим Меріков всіляко демонстрував прихильність до Київського Патріархату, - від приймання візиту Патріарха Філарета, до відвезення «благодатного вогню» до церков саме цього Патріархату. Отже, хоча інтерв’ю і не було, але, можна вважати, позицію підтримки автокефалії, публічно і послідовно продемонстровано. Інакше – буде не логічно. 

Позиція інших представників миколаївської регіональної еліти, невідома. Принаймні, не пам’ятаю більше нічиїх публічних виступів або дій. Повторюю, голосування депутатів «за» або «проти» я вважаю публічно висловленою позицією. 

Повторюсь – питання надання Томосу і формування Української православної канонічної автокефальної церкви вийшло на фінішну пряму. Наслідки як для України, так і для світового православ’я важко навіть уявити – це будуть зміни тектонічного масштабу. І всі, хто є у публічній політиці, або прагне туди потрапити, мусять визначитися. Визначитися – підтримують вони церкву, окремі представники якої відмовлялися зробити заупокійну службу по загиблим українським воїнам, а вищі ієрархи якої встати на знак пошани останнім, або вони будуть підтримувати церкву, яка відправляє на фронт капеланів, а за зібранні пожертви – авто та інше спорядження. 

І ще – вибір віросповідання – річ цілком добровільна і інтимна. І ніхто, наскільки я розумію, нікого змушувати нікуди переходити не збирається. Але вибір зробити прийдеться. 

Станіслав Мартиросов, заступник ГО «Миколаївщина – надійний партнер»