І нехай діла ваші будуть такими, як слова

Вітаємо всіх президентів та всі сосни!

Сьогодні я буду дуже коротко.

Отже, минулого тижня від представників чинної української влади від Володимира Зеленського до місцевих депутатів лунали: по-перше – заспокійливі ствердження – все добре, причин для паніки немає, по друге – заклики до єднання навколо України.

Що хочеться сказати з цього приводу.

По-перше. Якщо приводів для стурбованості немає, чому так стурбована вся світова політична еліта? Чому про загрозу вторгнення Росії в Україну, про можливу активізацію вже восьмирічного конфлікту говорять всі – від Президента Сполучених Штатів, до міністра закордонних справ Китаю? І хіба не видно очевидної зміни російської риторики – якщо раніше росіяни хотіли захищати російськомовне населення в Україні, то зараз вони зазіхають на всю Україну, на її суверенітет – вони говорять про обмеження її права вступати в ті міжнародні союзи, в які Україна хоче і до яких її готові прийняти. І це стосується не лише однієї України. І лише сліпий, дурний або свідомий спільник Росії не бачить цього.

По-друге. Щодо єдності. Коли у 1940 році правляча на той момент у Великій Британії консервативна партія запропонувала опозиційній лейбористській партії увійти до коаліції військового часу та створити спільний Кабінет Міністрів Об’єднаного Королівства. Лейбористи, повторюю, опозиційна партія, висунула вимогу – змінити прем’єр-міністра. І Консерватори погодились виконати цю вимогу. Таким чином, Невіла Чемберлена було замінено на Уїнстона Черчіля. А лідер опозиції Етлі Клемент посів у Кабінеті військового часу посаду віце-прем’єра. Давайте ще раз. Правляча партія пропонує опозиції об’єднатися перед зовнішньою загрозою, виконую ключову вимогу опозицію. Вони об’єднуються і Британія зберігає незалежність та суверенітет. Правляча партія не влаштовує переслідування лідера опозиції за надуманими звинуваченнями. Не витрачає сили та ресурси на боротьбу із політичними опонентами всередині країни. 

Отже, якщо слова «слуг» про єдність – це не лише слова, то вони мають підтвердитися ще й справами, подібними до тих, які були у 1940 році у британських консерваторів. Вони  мають хоча би прислухатися до опозиції, підвищити забезпечення армії та дозволити українцям витрачати ковідну тисячу не лише на розваги, а й на армію.

Натомість, особисто я не впевнений, що Зеленського можна порівняти навіть з Чемберленом, про Черчилля я вже й не кажу. 

Сказати хоча би тисячу разів що «В Багдадє всьо спокойно» можна. Але це навряд чи вгамує Путіна. Ну, крім того випадку, звичайно, коли ти з ним граєш в одну гру – «Як здати Україну» і ви вже з ним про все домовились та розподілили ролі.

А всілякі байдени ззовні та порошенкі всередині псують вашу спільну гру.

За цим кланяюся – побачимось!