Як Миколаївська гімназія стає «чутливою школою»
- Марина Сніжинська
-
•
-
13:35, 20 листопада, 2024
Досвід участі в проєкті «Впровадження моделі школи, чутливої до психічного здоров'я» програми «Безпечне навчання в Україні»
«Я мріяла стати акторкою, навіть пройшла добір до театрального, але мама заборонила. Втім, акторкою я все ж стала. Щодня на мене дивляться 30 пар очей, для яких я маю бути цікавою». У трудовій книжці Лариси Анатоліївни Грицюк лише один запис. Вже 41 рік вона працює в Миколаївській гімназії: спочатку вчителькою історії та правознавства, тепер — керівницею закладу. Разом зі шкільною психологинею Оленою Бахмутовою вони поставили перед собою та колективом амбітну мету: зробити гімназію місцем взаємодопомоги та взаємопідтримки для дітей, їхніх батьків та працівників гімназії.
Про те, з якими викликами стикаються освітяни Миколаївської області, як гімназія переживала перші місяці вторгнення та чому щасливі люди навчаються краще, розповідаємо у матеріалі.
У стресі не буває продуктивного навчання
Від лютого 2022 року Росія зруйнувала 17 шкіл в Миколаївській області, пошкодила понад 200 навчальних закладів. Війна стала викликом для учнів, батьків, вчителів та шкільних адміністрацій.
«Учні швидко втомлюються, рівень уваги падає, мотивація до навчання знижується. У стресі не буває продуктивного навчання», — розповідає психологиня Олена Бахмутова. — Уроки часто доводиться переривати через повітряні тривоги, а тоді — починати все спочатку. Це дуже впливає на концентрацію на предметі й зацікавленість процесом», — додає психологиня.
Миколаївська гімназія, як і майже всі інші школи регіону, перейшла на віддалений формат навчання. Багато учнів виїхали з міста, багато хто має проблеми з інтернетом та ґаджетами для онлайн-навчання. Діти замкнулися в собі, особливо ті, хто пережив травмівний досвід через війну. Викликом стала адаптація дітей-переселенців із Херсона. Вчителі вчилися спілкуватися з дітьми так, щоб не тригерити травмівний досвід. «Сказати дитині, щоби привела батька до школи, не можна, бо ми завжди знаємо ситуацію у дитини вдома », — ділиться Олена Бахмутова.
Вчителі теж потребують підтримки
Початок повномасштабного російського вторгнення зблизив колектив. «Усі непорозуміння між нами зникли, ми згуртувалися і підтримували одне одного як ніколи до того», — згадує директорка Лариса Грицюк.
У гімназії створили волонтерський центр, де плели маскувальні сітки та готували їжу для тероборони. «Ми приносили в складчину продукти, готували разом їжу. Чекали ранку, щоби побачити одне одного, бо разом переживати цей жах було легше», — розповідає Лариса Анатоліївна.
З часом у багатьох вчителів зʼявилися ознаки депресивного стану. Стало зрозумілим, що війна триватиме довго і треба шукати, як адаптуватися до нових умов життя та роботи.
Побутові проблеми ще більше ускладнювали ситуацію. «Коли росіяни підірвали водопровід у Миколаєві, у нас був дефіцит питної води. Щоб набрати чистої води, треба було ходити до джерела, стояти в черзі. Якщо батьки працювали, вони були змушені посилати дітей по воду замість в школи. Люди гинули, набираючи воду — їх обстрілювали…» — згадує Лариса Анатоліївна. Тепер вона всюди возить із собою пляшку води: «Я досі вдячна джерелу, яке врятувало наш Корабельний район. Та страх залишитися без води зі мною тепер на все життя».
Навчитися піклуватися про себе та про інших
У відкритому доступі інформації про ментальне здоров’я від початку повномасштабного вторгнення стало багато. Проте найважливішу й найкраще структуровану інформацію для роботи з дітьми та вчителями фахівчині Миколаївській гімназії отримали на проєкті від освітньої фундації Go Global за фінансової підтримки фінської міжнародної неурядової організації Finn Church Aid (FCA) та Міністерства закордонних справ Фінляндії «Безпечне навчання в Україні».
«Завдяки школі, яка відмовилась від участі, ми встигли зареєструватися на участь у проєкті за 11 годин до дедлайну», — розповідає директорка гімназії Лариса Грицюк. Шкільна психологиня Олена Бахмутова додає: «Ще до вторгнення у нас була мрія збудувати школу щастя. На стінах навіть є відповідні гасла. Бо саме щаслива людина може ефективно навчатися і робити щасливими тих, хто поряд. Війна ускладнила створення такої школи. Та завдяки корисній програмі від Go Global ми стаємо ближче до своєї мрії у цей складний час».
Проєкт «Впровадження моделі школи, чутливої до психічного здоров'я» в межах програми «Безпечне навчання в Україні» дає інструменти, як впроваджувати принципи психічного благополуччя в усі аспекти освітнього процесу. У межах проєкту експертна група психологів та вчителів розробила посібник із покроковими інструкціями та анкетами для роботи з ментальним здоров’ям, а тренери освітньої фундації Go Global провели 24-годинний тренінг на основі посібника. «Вправи з посібника, які допомагають стабілізувати стан дітей, — це універсальні інструменти. Тому вони працюють і з вчителями», — ділиться психологиня Олена Бахмутова.
Від теорії до практики
Здобуті знання педагоги одразу почали використовувати. Спершу провели тренінг для колективу гімназії про те, як емпатично спілкуватися одне з одним. «Ми маємо правильно комунікувати між собою, бо всі в шкільному колективі так чи інакше переживають війну. Насамперед ми маємо залагоджувати конфліктні ситуації між дітьми. Страшно бачити, як війна розʼєднує дітей. Наше завдання — пояснити та навчити ненасильницькому, партнерському та підтримуючому спілкуванню, — пояснює директорка гімназії.
Особливу увагу приділили протидії булінгу. Також вчителів ознайомили з алгоритмом дій щодо розпізнавання і захисту дітей, постраждалих від сексуального насильства. «Сподіваємося, ці знання нам ніколи не доведеться застосовувати на практиці», — ділиться Лариса Анатоліївна.
Піклування зцілює
Тренінги виявилися дієвими. «У нас була старшокласниця, чий батько опинився в полоні. Її успішність різко впала, вона трималася осторонь від усіх. Ми спробували з нею вправи з тренінгів, і вони спрацювали. Дівчина знову почала спілкуватися з однокласниками, посміхатися, краще вчитися», — ділиться психологиня Олена Бахмутова.
Проєкт допомагає збереженню ментального здоров’я й тим, хто втілює його в життя. Директорка Миколаївської гімназії Лариса Анатоліївна — матір військового, який зараз захищає Україну на передовій біля Покровська. В грудні 2022 року внаслідок атаки росіян було зруйновано будинок її родини. «31 грудня 2022 року я вийшла з дому лише на 20 хвилин. Коли повернулася, будинок був зруйнований. Мого чоловіка серйозно поранили. Наш кіт Оскар 11 місяців охороняв руїни дому, поки ми його відбудовували. Якби не допомога собі в підтриманні ментального здоровʼя, а також цей проєкт, я би просто зламалася».
Учасниці проєкту мають ще одне важливе завдання — передавати здобуті знання далі через організацію та проведення власних тренінгів для освітян з інших шкіл регіону. «Ми несемо ці знання далі, щоб зробити сильнішими інших, створити у школах та навколо себе здорове середовище. І коли нам потрібна буде підтримка, люди підтримають нас», — підсумовує директорка.
Марина Сніжинська