«Вижив і відновився після 4 зупинок серця». Як в Миколаєві рятують постраждалих від мін?

Лікарня швидкої медичної допомоги у Миколаєві. Фото «МикВісті»

З початку повномасштабної війни лікарня швидкої допомоги у Миколаєві врятувала понад 1600 людей, які постраждали від вибухів та отримали мінно-вибухові травми. Найбільше пацієнтів із такими травмами лікарня прийняла у 2022 році — близько 800 осіб. У 2023 їхня кількість скоротилася до майже 500, а у 2024 році — до 300. Однак лікарі впевнені, що ці цифри зростатимуть ще після закінчення повномасштабної війни, оскільки на повне розмінування територій України необхідні десятиріччя.

— Нікуди війна не ділася, казати, що у нас немає активних бойових дій, це говорять ті, хто не бачить, скільки пацієнтів ми отримуємо. Миколаївська область досі залишається в зоні активних бойових дій. Ви знаєте, що окупована Кінбурнська коса, і це дуже неприємне сусідство з лінією фронту. Через війну майже 90% поранень наших пацієнтів пов'язані з міновибуховими травмами. Інші види травм трапляються, один на двадцять, на тридцять випадків. Все інше — це міновибухова травма, опіки, все, що пов'язане зі зброєю, таке, що викликає масове ураження, — каже головний лікар ЛШМД Олександр Дем’янов.

Головний лікар ЛШМД Олександр Дем'янов. Фото «МикВісті»

Окрім пацієнтів з Миколаєва та Миколаївської області лікарня приймає пацієнтів з Херсонщини.

— Чи стало цих пацієнтів менше зараз, ніж було у 2022 році? Ні, я не скажу, що стало менше на багато, адже ми приймаємо людей як з Миколаївської, так і Херсонської області. Бо, на жаль, травматологія, урологія, нейрохірургія та декілька інших відділень в Херсоні відсутні зараз, — каже Олександр Дем’янов.

Завідувач відділення анестезіології та інтенсивної терапії ЛШМД Дмитро Федоренко пригадує, що в лікарні були дні, коли кількість пацієнтів з мінно-вибуховими травмами, що надходили, перевищувала сотню. Наразі, як каже Дмитро Федоренко, лікарям стало легше, пацієнтів стало дещо менше, але це показники, які постійно варіюються.

— Це були іноді цифри, які перевалювали і за сотні за добу, а були дні, коли було тихо. Тобто тут чіткої статистики взагалі неможливо скласти, зробити. Зараз трошки менше обстрілів стало в Миколаєві та області, тому в принципі зараз нам трошки легше, — зазначає він.

Поранені в ЛШМД (початок повномасштабної війни). Скриншот з сюжету Vice

Поранені в ЛШМД (початок повномасштабної війни). Скриншот з сюжету Vice

Головний лікар Олександр Дем’янов каже, що кількість пацієнтів з мінно-вибуховими травмами характеризується певною сезонністю. Їх число зростає переважно під час посівної кампанії.

— Є така сезонність, яка зараз з'явилася, що нас теж насторожує і каже про те, що війна не завершиться підписанням якихось угод, бо вона у нас буде тривати, доки ми не розмінуємо останні поля. Бо при початку посівної кампанії в цьому році теж були випадки, коли трактористи, комбайнери отримували травми, і ми надавали допомогу у нашому закладі. Останній випадок був, коли комбайнер втратив одну руку і обидві ноги. Така дуже страшна травма, і хворий вижив, але наслідки критичні, — каже головлікар.

Лікарі ЛШМД під час операції. Фото з Facebook Олександра Дем'янова

Лікарі ЛШМД під час операції. Фото з Facebook Олександра Дем'янова

Які випадки запам’яталися лікарям на все життя?

Дмитро Федоренко згадує про пацієнта — комбайнера, який отримав важкі поранення під час роботи в полі. Чоловік підірвався на міні, внаслідок чого втратив обидві ноги.

— Це цивільна особа, яка просто, працюючи в полі, підірвалася на міні. Йому відірвало, на жаль, ноги, високі ампутації, практично по сідниці. Ми лікували його досить довго, і він повертався до нас декілька разів, — розповідає лікар.

Головний лікар Олександр Дем’янов також відзначає цей випадок як особливо емоційний. Лікар підкреслює, що травми цивільного населення, особливо такі масштабні, стали для медиків великим викликом і потрясінням.

— Комбайнер був похилого віку чоловіком, який заслужив спокійного життя на пенсії. Але, на жаль, опинився у такій ситуації. Це було для нас шоком, коли після військових почали надходити цивільні з важкими пораненнями, — каже він.

Завідувач відділення анестезіології та інтенсивної терапії ЛШМД Дмитро Федоренко. Фото «МикВісті»

Інший пацієнт, про якого розповідає Дмитро Федоренко, — молодий військовий, єдиний, хто вижив з групи після підриву на міні. Чоловік зазнав численних травм, серед яких переломи всіх ребер, розрив легенів і пошкодження хребта. Лікарі провели десятки реанімаційних заходів, і попри складність травм, вдалося досягти майже повного відновлення.

— У нього було 4 чи 5 зупинок серця, клінічних смертей. Спочатку він не відчував ніг через серйозну травму спинного мозку, але поступово чутливість і рухи повернулися. Згодом він уже приходив до нас своїми ногами, дякував. Це був дуже чутливий момент, — пригадує чоловік.

Читайте статтю «МикВісті» «Як діяти, якщо ви знайшли міну: інструкція від рятувальників».

Як діяти, якщо ви знайшли міну. Інфографіка «МикВісті»

Олександр Дем’янов також підкреслює роль командної роботи у таких складних випадках. Він згадує моменти, коли здавалося, що травми пацієнтів несумісні з життям, але ентузіазм і злагоджена робота лікарів давали неочікувані результати.

— Ми часто думали, що врятувати пацієнта неможливо. Але була одна поправка — ніхто, крім нас, цього не зробить. Командна робота реаніматологів, хірургів, травматологів та інших фахівців дозволяла досягти результатів, які вражали навіть нас самих, — каже лікар.

Чи завжди вистачало ресурсів для лікування мінно-вибухових травм?

Лікарі лікарні швидкої медичної допомоги розповіли про те, наскільки важливими є ресурси для лікування постраждалих і як лікарня справлялася з труднощами на початку повномасштабної війни.

— З першого дня все, чого нам не вистачало, намагалися зібрати з інших лікарень, які не були задіяні в допомозі пораненим. Хоча спочатку було важко, ситуацію вдавалося вирішувати завдяки допомозі колег, які приїжджали з інших лікарень, чергували або проводили консультації. Обладнання згодом доукомплектували, і зараз усі пацієнти отримують необхідну допомогу, — каже завідувач реанімації Дмитро Федоренко.

Головний лікар Олександр Дем’янов акцентував, що складнощі були пов’язані не лише з нестачею ресурсів, а й із наслідками ракетного удару по лікарні в 2022 році. Нагадаємо, близько 1 години ночі 1 серпня 2022 року російські війська обстріляли Миколаїв. Тоді влучили у два медичних заклади. Зокрема російські терористи вдарили по новому травмпункту ЛШМД.

Травматологічний пункт ЛШМД після російського удару. Архівне фото «МикВісті»

— Тоді були зруйновані всі операційні зали та травматологічний пункт. Через це лікарня не працювала, а лікарі допомагали в інших установах. Попри втрати та обмежене фінансування, яке залишалося найнижчим у місті, команда продовжувала працювати. Однак навіть зараз ми отримуємо лише 70% від зароблених коштів через нестачу грошей у державі, тому казати, що ми забезпечені на 100%, не можна, — зазначає лікар.

Чи були готові лікарі до такої кількості пацієнтів з мінно-вибуховими травмами?

Лікарі ЛШМД мали можливість підготуватися до роботи в умовах війни ще в 2019 році, коли разом з 36-ю бригадою морської піхоти провели навчання, наближені до реальних бойових умов. Олександр Дем’янов наголошує, що знання виявилися надзвичайно корисними під час повномасштабної війни.

— Ми провели масштабні навчання з 36-ю бригадою піхоти. Бойові медики цієї бригади створювали для нас реалістичні поранення, навіть використовуючи штучну кров. Вони привозили постраждалих, і ми мали можливість працювати з евакуаційними транспортами, хамерами і санітарними машинами. Тоді ми навчилися правильно сортувати поранених і швидко організовувати допомогу. Це була дуже важлива підготовка, адже нам потрібно було зрозуміти, як діяти в екстремальних умовах, коли часу на роздуми практично немає, — розповідає головний лікар.

Наслідки ракетного удару по будівлі травмпункту ЛШМД. Фото: Олександр Дем'янов

Завдяки цим навчанням, коли вже 27 лютого 2022 року до лікарні надійшло 86 постраждалих за три години, лікарі були готові. За словами Олександра Дем’янова, завдяки раніше отриманим знанням і відпрацьованим навичкам медики змогли впоратися з цим масовим потоком постраждалих без паніки.

— Ми чітко знали, як організувати роботу, як працювати з такими величезними потоками людей, — пригадує Олександр Дем’янов.

Дивіться також репортаж «МикВісті» «Герої тилу: історії медиків ЛШМД Миколаєва про роботу на початку повномасштабної війни».

Разом з тим, лікарі ЛШМД неодноразово навчалися у закордонних колег. Однак Дмитро Федоренко, завідувач відділення анестезіології та інтенсивної терапії, зауважив, що ті навчання часто не відповідали реаліям, з якими зіткнулися українські медики в умовах повномасштабної війни. Все виявилось набагато жорсткішим.

— Те, що нам намагалися передати іноземні фахівці, не завжди відповідало умовам нашої війни. Вона набагато жорсткіша, ніж більшість конфліктів у світі. Але ми були готові до цього, бо вже з 2014 року працювали з такими травмами, а тому знали, як діяти в таких умовах. Це допомогло нам оперативно і ефективно надавати допомогу, навіть коли потік постраждалих був величезним, — каже лікар.

Як проходить психологічна реабілітація пацієнтів, що підірвалися на боєприпасі?

Психологічна реабілітація пацієнтів після важких травм, таких як втрата кінцівок, є важливою частиною лікувального процесу. Зустрічаючи серйозні зміни у своєму житті, люди часто переживають кілька етапів, в тому числі стрес, боротьбу за відновлення і депресію. Олександр Дем’янов пояснює, що найскладнішим є період депресії, коли пацієнт може відчувати безнадію. Він зазначає, що важливо, щоб пацієнт відчував себе корисним навіть у складних обставинах, адже це дає шанс на успішне відновлення.

— Ми маємо декілька періодів такої травми. Перший період, коли пацієнт стикається з тим, що в нього втрачена кінцівка або пошкодження хребта з неможливістю рухатися, він знаходиться в стресовому стані і закривається від усіх. Потім, при умові, що у нього хороший лікар, він розпочинає боротися з цим станом, намагається довести собі і своїм близьким, що може продовжувати жити повноцінно. І третій період — це депресія. Якщо пацієнт зупиняється на цьому етапі, це серйозно ускладнює його подальшу долю. Якщо ж він зможе адаптуватися, навіть в інвалідному візку, він зможе продовжити своє життя і буде корисним, — каже лікар.

Поранені в ЛШМД (початок повномасштабної війни). Скриншот з сюжету Vice

Поранені в ЛШМД (початок повномасштабної війни). Скриншот з сюжету Vice

Читайте матеріал «МикВісті» «У мене немає ноги, як я буду йти»: історія двох братів з Миколаївщини, що вижили після підриву на мінах».

Дмитро Федоренко, завідувач реанімації, додає, що для психологічної реабілітації важливу роль відіграє підтримка з боку медичних працівників та родини. Він зазначає, що у пацієнтів, які приймають свої травми, процес відновлення проходить набагато легше. Водночас важливо не припиняти лікування, навіть коли пацієнт має проблеми з оцінкою свого стану.

— Чи намагалися відмовитися від подальшого лікування, хоча їм необхідно було пройти певні етапи? Такого не було, але є хворі, у яких відбуваються розлади роботи центральної нервової системи у вигляді енцефалопатії або неадекватного поводження, то просто є препарати, які легко заспокоюють, і ми продовжуємо робити свою роботу. А потім, коли вони вже відновлюються, то вони розуміють все і нормально реагують на все, — додає лікар.

Лікарня швидкої медичної допомоги у Миколаєві. Фото «МикВісті»

Чому люди підриваються на мінах? 

До лікарні все частіше потрапляють пацієнти, які постраждали від вибухових пристроїв, намагаючись самостійно розміновувати території чи здавати небезпечні предмети на металобрухт. Причини таких вчинків різноманітні, але часто вони пов'язані з важкими умовами війни, фінансовою скрутою. Олександр Дем’янов пояснює, що хоча є випадки, коли люди діють необачно, у більшості випадків це наслідки скрути, коли навіть здача металолому видається єдиним виходом.

— Бувають навіть ті, хто хоче здати металолом і розпилюють вибухові пристрої. Таких пацієнтів досить велика кількість. Люди не від хорошого життя починають це робити. Є, звичайно, випадки, коли це просто дурість, але металолом — це гроші, це спроба якось вижити. Нестача коштів спонукає людей до таких небезпечних дій, навіть коли здають зброю, яку роздали в перші дні війни, люди часто не хочуть її здавати, посилаючись на інші проблеми, — розповідає лікар.

Читайте також матеріал «МикВісті» «Які бувають типи мін і як їх розрізняти? Розповідаємо».

Які бувають види мін. Інфографіка «МикВісті»

Завідувач реанімацією Дмитро Федоренко впевнений, що після війни робота з постраждалими, що підірвалися на боєприпасах, не завершиться. Він вважає, що ще багато років після закінчення воєнних дій жителі України знаходитимуть боєприпаси.

— Це може тривати десятиліттями. Наприклад, у дельті Дніпра, де неможливо прочесати все до квадратного сантиметра. Після підриву Каховської дамби вибухівка могла бути змита, закопана чи зміщена, і може залишатися під шарами ґрунту. Як після Другої світової війни, коли досі знаходять міни та авіабомби, так і тут, після цієї війни, травми від вибухівки будуть траплятися ще дуже довго, — припускає медик.