Відповідальність посадової особи за дію чи бездіяльність, вчинену під впливом фізичного або психічного тиску

У зв’язку із військовою агресією Російської Федерації на території України та посяганням на її територіальну цілісність постає питання щодо відповідальності посадової особи за вчинені незаконні дії під тиском окупантів на окупованій території.

Це питання наразі є нагальним, оскільки вже зафіксовані випадки вчинення під впливом загарбників протиправних дій уповноваженими особами, які усвідомлювали небезпечність своїх вчинків і передбачали їх шкідливі наслідки, але внаслідок фізичного чи психічного насильства  не мали змоги не вчиняти таки дії і ця необхідність була створена іншою людиною.

Так, Кримінальним кодексом України (далі – КК України) передбачені обставини, що виключають кримінальну протиправність діяння.

Тобто, у разі вчинення діяння, передбаченого Особливою частиною КК України, за певних обставин, визначених Розділом VIII КК України, особа не підлягає притягненню до кримінальної відповідальності, оскільки таке діяння за нормами КК України не вважається кримінально протиправним.

Однією із таких обставин є фізичний або психічний примус.

Реклама

Примус – вплив на особу поза або всупереч її волі, який обмежує свободу вибору поведінки, що має на меті змусити діяти відповідно волі того, хто примушує, виключаючи таку ознаку як волимість. Це діяння передбачає вимагання від іншої особи вчинити злочин шляхом заподіяння тілесних ушкоджень або застосування до неї іншого насильства, пошкодження належного їй чи її близьким майна, поширення певної інформації про таку особу тощо. Через страх особи стати жертвою насилля, вона вчиняє злочин. Фізичний та психічний примус необхідно виокремлювати серед інших обставин, що виключають злочинність діяння, хоча вони певною мірою і співвідносяться з іншими поняттями, такими як крайня необхідність, необхідна оборона, виконання наказу або розпорядження, але мають свої особливості.

Фізичний примус – це застосування до особи фізичного насильства з метою примусити її вчинити певні протиправні дії або не вчиняти певні дій, які особа повинна була б вчинити (бездіяльність) всупереч її волі.

Фізичний примус може бути виражений у вигляді:

• позбавлення особи фізичної можливості вчиняти дії на власний розсуд (наприклад, позбавлення волі, заподіяння тілесних ушкоджень, що призвели до втрати свідомості тощо);
• фізичного тиску на особу з метою змусити її вчинити протиправне діяння (наприклад, мордування, катування тощо).

Психічний примус – вплив на психіку особи з метою змусити її всупереч власній волі вчинити або утриматись від вчинення певних протиправних дій (погроза вчинення стосовно особи фізичного насильства; застосування або погроза застосування насильства щодо рідних, близьких, інших осіб; погроза розголошення відомостей, які особа бажає зберегти в таємниці тощо).

Такі обставини передбачені статтею 40 Кримінального кодексу України, а саме не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.

Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 КК України «Крайня необхідність», а саме – не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Психічний примус хоча й обмежує можливості особи керувати своїми діями, проте ніколи не паралізує цілком її волю, внаслідок чого ця особа все ж таки має можливість обрати той або інший варіант поведінки, як і при переборному фізичному примусі. Якщо такий примус створював стан крайньої необхідності (наприклад, особа під впливом побоїв або погрози вбивством), то питання про кримінальну відповідальність за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам вирішується за правилами статті 39 КК України, тобто залежно від того, чи викликав зазначений примус стан крайньої необхідності і якщо викликав, то чи було допущено або не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

В іншому випадку особа підлягає кримінальній відповідальності за заподіяну шкоду на загальних підставах, хоча вчинення кримінального правопорушення під впливом фізичного або психічного примусу повинно враховуватися як обставина, яка пом’якшує покарання (п. 6 ч. 1 статті 66 КК України).

Враховуючи вищенаведене, у разі протиправної поведінки посадових осіб, якщо така виникла під тиском окупантів на окупованій території, на виконання таких засад кримінального провадження, як верховенство права та законність, правоохоронними органами під час проведення досудового розслідування та судом під час судового провадження будуть враховуватися усі обставини, за яких вчинено незаконні дії зазначеними особами, зокрема, характер та ступінь фізичного примусу, індивідуальні фізичні можливості особи, психічний стан, інші обставини, які могли впливати на вчинення певних дій.

Управління нотаріату Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)