Харківські угоди: від миру до війни

21 квітня 2010 року президенти України і Росії - Віктор Янукович і Дмитро Медвєдєв - в Харкові підписали так звані "Харківські угоди". Всього лише за півтора роки риторика української влади з позитивної змінилася на критичну. Втім, перегляду газових контрактів уряд так і не домігся.

На рівні "так-так-так"

"Нормалізувати взаємини з Росією і змінити кабальні газові контракти", - так президент Янукович у своєму зверненні до українського народу у квітні 2010 року окреслив мету укладання "Харківських угод". Згідно з ними Україна отримала знижку на 100 доларів на кожній тисячі кубів російського газу в обмін на пролонгування базування російського Чорноморського флоту в Криму до 2042 року. Тоді опозиція говорила про "зраду національних інтересів", а влада наполягала на тому, що ці угоди принесуть Україні значну економію грошей і дозволять не підвищувати тарифи на газ для населення.

А вже через півтора роки влада заговорила про те, що контракти для України є невигідними, і їх треба змінити. Як заявив 6 вересня 2011 року президент Віктор Янукович, вони з тодішнім президентом Росії Дмитром Медвєдєвим домовилися "повністю переглянути контракти і перейти на нові взаємовідносини в газовій сфері". Однак, за словами пана Януковича, після цього промайнули "півтора роки обіцянок "так-так-так, ми подивимось, обов’язково переглянемо", а в підсумку на сьогодні все залишилось на рівні "так-так-так".

По-хорошому або через суд

Очевидно, продовжуючи розчаровано-ображену риторику президента, його адміністрація вибухнула рішучими гаслами. Голова АП Сергій Льовочкін заявив, що контракти з Росією мають бути переглянуті до 15 жовтня 2011 року, причому якщо з "колегами" домовитися не вдасться, то доведеться звертатися до суду. Український прем’єр Микола Азаров навіть казав, що Київ вже консультувався з цього приводу із вітчизняними та закордонними юристами. А поки суд та справа, обіцяв скоротити споживання російського газу втричі, замінивши його українським вугіллям.

Однак до суду справа так і не дійшла. А керівник російського Газпрому Олексій Міллер нагадав українській стороні, що Газпром може навіть "не постачати нічого взагалі, якщо Україна цього не хоче. Але питання не в цьому, а в тому, що в кожному разі Нафтогаз буде сплачувати за поставки із розрахунку не менше, ніж 33 мільярди кубометрів. Такими є умови "бери або плати" у чинному контракті, і вони застосовуються і цього року, і на весь термін дії контракту".

Після того, як стало очевидним, що на суд українська сторона більше не розраховує, уряд почав думати, як би домовитися "по-хорошому". Саме тоді Микола Азаров змінив гнів на милість і заговорив про взаємні поступки у газовій темі: "Це рішення, звичайно, буде компромісним. Воно певною мірою, не буде влаштовувати ані російську, ані українську сторону. Ми маємо отримати нормальний контракт, звичайно, на прийнятних для Росії умовах", - казав він у вересні 2011 року. Однак "нормальний контракт" і "прийнятні для Росії умови" виявилися в розумінні сторін надто різними поняттями, щоб порозумітись.

Трубний козир

З настанням опалювального сезону тон перемовин з російською стороною ставав дедалі холоднішим - як і температура повітря. Якщо у вересні Микола Азаров сподівався на компроміси, то в грудні виявилося, що він доручив урядові розрахувати показники бюджету 2012 року саме на базі ціни у 416 доларів за тисячу кубів російського газу. При цьому пан Азаров заявив, що українська економіка може витримати таке навантаження, хоча раніше називав базові контракти, укладені Юлією Тимошенко, кабальними.

Тоді ж, в кінці грудня 2011 року, експерти галузі серйозно заговорили про найстрашніший привид втрати української незалежності - "здачу" газотранспортної системи. "Труба" буде "здана", залишилося лише дізнатися, у якій формі", - говорив тоді Юрій Корольчук із Інституту енергетичних досліджень. З ним погоджувався і енергетичний експерт Олександр Нарбут: "Перспективи виглядають досить похмуро", - зазначив він тоді, додавши, що допомогти врятувати ситуацію може лише участь Європи, однак навряд чи теперішнє керівництво країни звернеться по таку допомогу.

Втім, катастрофи - тобто, передачі "труби" в концесію Газпрому - не сталося. Як і перегляду контрактів. Натомість навіть депутати провладної Партії регіонів, які 21 квітня 2010 року вітали підписання Харківських угод, заговорили про те, що від російського газу варто відмовитися. "Я налаштовую всіх, що Україна може відмовитися від російського газу", - сказав 12 січня депутат від ПР Володимир Зубанов в інтерв’ю Першому національному. Днем пізніше міністр енергетики Юрій Бойко знову заговорив про скорочення обсягів споживання газу і перехід українських ТЕЦ на вугілля. Втім, про практичні кроки в цьому напрямку відомо не було.

14 квітня в Україні закінчився опалювальний сезон, тому оцінити, наскільки далеко пішов пан Бойко у своїх заявах про переведення ТЕЦ на вугілля, можна буде лише восени. Тоді ж, очевидно, і поновляться україно-російські газові баталії, умови яких давно відомі: одна сторона хоче купити якнайдешевше, інша - продати якнайдорожче. Поки що Росії вдається продавати газ Україні за одним з найдорожчих в Європі тарифів - попри те, що Україна є найближчим сусідом країни-експортера.