Фермер, який не зламався

54-річний Тарас Савченко - єдиний фермер Галицинівської громади, який не лише зберіг своє господарство під час повномасштабного вторгнення, але й зумів розвинути його. На господарчому хуторі, оточеному полями ячменю, фруктовим садом і баштаном, розташовані корівник, свинарник, склади та сільськогосподарська техніка. Тут навіть є ставок, де плавають осетри та стерлядь - символи віри в майбутнє та прагнення до розвитку. 

«Разом із батьком рили котлован і укладали бетонні плити для ставка. Це була його мрія, але він не дожив до її втілення. Торік я запустив у воду більше сотні мальків цінних порід риб. Завдяки компресору риба прижилась і за сім років зможе нереститись. Це стане ще одним напрямком господарства», - ділиться планами пан Тарас.

Фермерство на сухій піщаній землі на березі Південно-Бузького лиману вони з батьком започаткували у 1997 році. Разом поступово розвивали ділянку, провели газ і електрику, побудували господарчі будівлі, відремонтували стару техніку.

Підтримай тих, хто щодня тримає місто в курсі

Клуб МикВісті — місце, де читач і редакція по один бік.

Учасники мають закритий чат, ексклюзивну розсилку із залаштунків життя журналістів, бачать новини раніше й впливають на зміни.

Приєднуйся. Разом тримаємо місто світлим

Одноразова підтримка Підписка місячна

₴ 50 ₴ 100 ₴ 500

Підтримати

₴ 100 ₴ 250 ₴ 500

Безпечна оплата

Отримувачем внесків є ГО «Миколаївський Медіа Хаб» (ЄДРПОУ 45160758). Здійснюючи внесок, ви підтверджуєте згоду з тим, що внесена сума не підлягає поверненню та може бути використана ГО «Миколаївський Медіа Хаб» на реалізацію статутної діяльності, що включає підтримку незалежної журналістики та створення суспільно важливого контенту. Публічна оферта.

За словами Тараса Савченка, тяжка фізична праця – це не просто щоденний ритуал, а частина його сутності. Важко уявити, як цей обпалений сонцем і важкою працею чоловік разом із сестрою, старшим сином і двома робітниками управляється з великим господарством. Майже 50 гектарів землі під зернові, 74 корови, бичків і телят, 19 свиней. Майже три десятки років кожен день фермера - це нескінченна робота від світанку до сутінків, але він не скаржиться. В його словах - гордість за свою землю і прагнення годувати людей. 

«У мене в крові тяжіння до праці, до землі. Думаю, це спадкове, та й хтось має годувати людей», - ділиться думками про життя і працю Тарас Савченко.

Ферма на лінії вогню

Після 24 лютого 2022 року Галицинівска громада опинилася на лінії захисту Миколаєва від окупантів. У лісочку поряд з хутором пана Тараса розмістилась наша артилерія. Біля корівнику стояв танк. 

«Ось ця ракета одна з десятків, що прилетіли на наше поле і подвір’я. Зберіг її для історії, - показує фермер рештки реактивного снаряду з касетними боєприпасами. Російські обстріли тривали вісім місяців. Касети засипали поле, і фермер під вогнем сіяв ячмінь, навіть не усвідомлюючи всю небезпеку.

У липні 22-го від ворожого снаряду загинула мати пана Тараса. Жінка вийшла з дому нарвати груш на компот. Аж раптом обстріл…

Фермер постійно повертається у розмові до подій дворічної давнини: надто болючий етап життя. Але у підвалі склавши руки не сиділи. «Людина живе, поки щось робить, рухається», - схоже, головне гасло Тараса Савченка.

Люди залишали села, що обстрілюють, різали свої стада корів. Та фермер вирішив зберегти господарство попри все. Корівок і телят ховали у лісосмузі. Стадо вдалося рятувати, але згодом прийшла інша біда: ячмінь, що сіяли під обстрілами, не зібрали. Комбайн посічений уламками, по полю розкидані касети, скирта соломи, яку запасли на зиму, згоріла. І у першу зиму повномасштабного вторгнення постало питання, як годувати тварин. «Була навіть думка продати частину корів, але зима була тепла, стадо ходило на вільному випасі, так і перезимували, - згадує пан Тарас. – Звісно, що про розвиток й не мріяли».

Допомога прийшла від міжнародних гуманітарних організацій. Save the children, Данська рада у справах біженців, Міжнародна організація з міграції, International Rescue Committee та інші донори не просто дають постраждалим громадам їжу, предмети першої необхідності і гігієни. Нинішній етап їхніх місій: від засобів виживання людей – до засобів розвитку громад через підтримку місцевого підприємництва. 

Торік Тарас Савченко написав бізнес-план, як задіяти у виробництві закинутий свинарник. Отримав грант, придбав дев’ять поросят, і нині вони виросли і дають вже другий приплід. Ще один бізнес-проєкт – екструдер для виготовлення з ячменю більш поживної дерті для годування тварин. Цього року підтримала тваринництво і держава, виділивши гроші на корми для дійних корів. 

Війна обнулила бізнес

До повномасштабного вторгнення Галицинівська громада була серед найбагатших в Україні. Більше дев’яти тисяч людей мешкали в шести селах (Галицинове, Лимани,  Лупареве, Прибузьке, Степова Долина, Українка). Вирощували зернові і овочі, розвивали тваринництво. Більше тисячі жителів працювали на Миколаївському глиноземному заводі (МГЗ), в портах і на терміналах Миколаєва. Мільйони гривень податків і сплати за оренду землі надходили до бюджету громади від МГЗ. 

«Війна обнулила бізнес, вигнала людей з їхніх домівок», - говорить заступниця голови Галицинівської громади Любов Єгорова. До примусової евакуації села з лінії фронту жінка з родиною добами переховувалась у підвалі та пережила і російські танки у рідному Прибузькому, і розтрощений вщент центр села, і руйнування свого дітища – громадського простору, який будували гуртом. 

«За перші місяці повномасштабного вторгнення в громаді залишилась чверть населення. Люди масово виїжджали, у селах не було навіть де хліба купити. За вісім місяців постійних обстрілів зруйновані тисячі домівок, школи, дитячі садки, магазини, склади. Найбільше постраждали Прибузьке і Українка. Село Лимані росіяни час від часу обстрілюють і дотепер», - хвилюючись від спогадів розповідає пані Люба.

Після звільнення Херсону, коли агресорів відкинули на лівий берег Дніпра, люди почали масово повертатись додому. Переїхали до Галицинівки і мешканці розтрощених Олександрівки і Станіслава з Херсонщини.

«Людей чимало, але багато хто втратив роботу на заводі, порти закриті. До бюджету громади не надходять суттєві гроші. Нині ми думаємо, як далі жити і розвиватись. Зробили акцент на підтримку сільського господарства і мікропідприємництва. Люди мають самі створювати собі робочі місця», - говорить заступниця голови громади. 

Грант = психологічна допомога

Любов Єгорова допомагає громадським організаціям і місцевому бізнесу писати заявки на міжнародні гранти з відновлення: «Умовити людину, яка усе життя працювала на заводі, розпочати власний бізнес, доволі важко. Тож, я дуже радію, коли бізнес-проєкт отримує гроші на реалізацію». 

За підтримки міжнародних донорів у громаді відкрилася пекарня, перукарня, відновили пожежну станцію, магазини, склад, шиномонтаж. «Це не лише матеріальна допомога людям. Коли ти багато втратив, розгубився у житті і зневірився, то гранти стають не просто новим стартом, а великою психологічною допомогою», - впевнена Любов Єгорова. 

Замість епілогу

У планах фермера Тараса Савченка – збільшення вп’ятеро поголів’я свиней, розведення червоної риби, переробка м’яса і виготовлення копченостей, ковбас. А ще – зробити торгівельну точку для реалізації продукції ферми. Досить вже здавати м'ясо за безцінь перекупникам. 

На запитання «Звідки беруться мрії» пан Тарас відповідає: «Життя вчить, що для виживання фермеру треба постійно рухатися вперед. Стояти на місці - означає втратити все. Завдяки підтримці донорів, з'являється шанс втілити свої мрії в реальність».

Олена Горячева