«Досі пишемо йому листи», — спогади родини загиблого миколаївського десантника, який 8 років воював за Україну

Майор Віталій Бохонок родом з Миколаївської області з 2014 року боронив Україну від російської агресії у складі 79-ї ОДШБр. З початку повномасштабного вторгнення він очолив батальйон 25-ї окремої повітряно-десантної бригади, з якою продовжив служити захисту суверенітету своєї країни.

В сюжеті програми «Героям Слава» рідні та побратими загиблого поділились спогадами про нього.

Дружина військового Лариса, з якою він познайомився в університеті, досі пише йому листи та голосові повідомлення. Так легше переносити свій біль, каже жінка.

— Ми разом проходили всі етапи його становлення як вчителя, як офіцера. Я дуже сильно його кохала і кохаю. Це мій всесвіт, я тільки ним жила. Я пишу йому про те, що сумую. В основному голосові записую, бо так якось легше висловити свою думку, — ділиться жінка. 

Реклама

Народився Віталій Бохонок у селі Щербані на Снігурівщині. В кімнаті будинку, де жив Віталій, матір досі зберігає кожну грамоту та медаль сина за спортивні успіхи. Спорт був невід'ємною частиною його життя, тому і вчитись після школи він пішов на вчителя фізкультури у Миколаєві.

— Він займався на каное, я запропонувала йому піти на байдарки, а він сказав, що це жіночий вид спорту. Брав і перші, і другі місця. Він став прикладом для багатьох хлопців, — розповідає матір Віталія.

Служити добровольцем Віталій Бохонок пішов у 2014 році, коли Російська Федерація окупували Крим. Тоді йому було всього 23 роки і він не мав жодної військової підготовки. Хлопця одразу ж відправили у найгарячішу точку — на кордон Донецької та Луганської областей, звідки шансів повернутись живими майже не було.

— Він казав: «Мам, ти представ собі, ми виїжджаємо, а нас криють градами і нема ніде заховатися. Я ховаюсь у таку маленьку яму, і так 15 метрів з однієї сторони гради, і 20 метрів з іншої». І так він лежав годинами. Не віриться, що його немає. Дуже тяжко, що не побачиш, не почуєш більше нічого нового, — плачучи розповідає жінка.

Віталій також був учасником оборони Донецького аеропорту, в останні дні за який його було тяжко поранено.

— Ми його просили зупинитись. І він зупинився, але на місяць. Після поранення в 2015 році він демобілізувався. Рівно місяць побув вдома і сказав: «Це не моє». І знову пішов в армію. Він знайшов себе в армії. Інші професії після 2014 року він просто не сприймав, — каже мати.

Повномасштабне вторгнення Віталій зустрів у Щасті на Луганщині, звідки його перекинули служити у Донецьку область, пізніше під Вовчоярівкою його батальйон відбив понад 10 російських атак та знищив в бою більше 200 ворожих солдат.

— Казав «Мам, не треба плакати. Бережіть себе, я фортовий», — згадує мати.

Наприкінці липня 2022 року Віталій Бохонок отримав тяжке поранення у бою.

— Він, як командир батальйону, туди їхати не мав. Але Віталя був таким, що обергіав свій особовий склад. І вони підірвалися на міні. В нього була посічена гомілка, контузія. Його ввели в медикаментозну кому, — розповідає дружина Лариса.

Декілька днів чоловік боровся за життя у шпиталі в Дніпрі. Але врятувати героя не вдалось, він помер не виходячи із коми. Посмертно майора Віталія Бохонка нагородили званням Героя України. Нагороду президент Володимир Зеленський особисто вручив дружині Ларисі та батьку.

Володимир Зеленський вручає «Золоту Зірку» дружині майора Віталія Бохонка, фото: Офіс президента

Побратими Віталія віддали родині загиблого особисті речі командира: його бронежилети, карти, книги.

— Кров мого сина (показує речі Віталія, — прим.). Мені тяжко заходити сюди. Хлопці нам віддали абсолютно все, що було. Не знаю, з якою метою. Чи потрібно було віддать їх комусь, кого б вони врятували, — каже мама Віталія Бохонка.

Всі ці речі батьки хочуть в подальшому віддати у музей школи, де вчився Віталій Бохонок.

Нагадаємо, к Києві перейменували вулицю Чернігівську на вулицю Братів Чибінєєвих, які служили у миколаївській 79 окремій десантно-штурмовій Таврійській бригаді.