Звалище історії. Де сьогодні Миколаїв зберігає знесені памʼятники Леніна, Суворова і Потьомкіна?

У Миколаєві місцева влада ще не прибрала з публічного простору пам'ятники, що символізують тоталітарний режим, як цього вимагає закон про деколонізацію. Причина — довгі бюрократичні процеси, кажуть посадовці. При цьому, зовсім нещодавно ми двічі стали свідками того, що у деякому сенсі безініціативність можновладців у вирішенні їхньої долі породила самовільне знищення цих обʼєктів «невідомими». 

«МикВісті» розібралися, що гальмує процес деколонізації в місті, та знайшли місце, де сьогодні зберігаються демонтовані об'єкти.

Перенесемось на 10 років назад — в цей період стався один із значущих епізодів в історії України, що увіковічився терміном «ленінопад». Тенденція тодішньої декомунізації не обійшла стороною і Миколаїв. 22 лютого 2014 року містяни самовільно знесли з постаменту на Соборній площі вождя світового пролетаріату. Після падіння бронзова скульптура розбилася, а її подальша доля залишалася невідомою.

Миколаївці в лютому 2014 року знесли з головної площі міста памʼятник Володимра Леніна. Архівні фото: «МикВісті»

Миколаївці в лютому 2014 року знесли з головної площі міста памʼятник Володимра Леніна. Архівні фото: «МикВісті»

Миколаївці в лютому 2014 року знесли з головної площі міста памʼятник Володимра Леніна. Архівні фото: «МикВісті»

Насправді усі ці роки памʼятник знаходиться у центрі Миколаєва. Ми його знайшли на задньому дворі музейного комплексу «Старофлотські казарми».

Обезголовлений тулуб Леніна лежить просто неба на задньому дворі музейного комплексу «Старофлотські казарми». Бронзова поверхня вкрита шаром пилу, а сама конструкція покоїться на металевих підставках. 

А ось так памʼятник, який знесли миколаївці, виглядає сьогодні. Він перебуває на території краєзнавчого музею. Фото: «МикВісті»

Трохи подалі від диктатора «обличчям» у землю лежить бюст Григорія Потьомкіна — одного із засновників Миколаєва. Постать фаворита імператриці Катерини ІІ неоднозначна. І під час демонтажу Потьомкіна миколаївці традиційно розділились на тих, хто був за і проти. Хтось стояв на радикальному знесенні, нагадуючи про те, князь стояв за ліквідацією Запорозіької Січі. Інші казали, що власну історію не можна переписувати і руйнувати. А хтось, як-от активіст Ілля Зелінський, висловив думку, що постать політика слід переосмислити.

Бюст князя Григорія Потьомкіна. Фото: «МикВісті»

По сусідству з ними посеред двору лежить бюст ще одного росіянина — генерала Олександра Суворова. Демонтовану у 2023 році скульптуру встановили свого часу студенти без погодження з міською владою біля воєнної кафедри Миколаївського національного університету імені Василя Сухомлинського.

Бюст генерала Олександра Суворова. Фото: «МикВісті»

Там же біля купи гілок і опалого листя стоять ще одна скульптура Леніна, бюст революціонера та поета Олексія Гмирьова і памʼятник депутата Держдуми Російської імперії та редактора більшовицької газети «Правда» Григорія Петровського.

Всі ці памʼятники зʼявились тут після початку повномасштабного вторгнення. Фото: «МикВісті»

Всі ці памʼятники зʼявились тут після початку повномасштабного вторгнення. Фото: «МикВісті»

У музеї сьогодні зберігають і гіпсовий прототип памʼятника першому жителю міста Миколаєва Михайлу Фалєєву, який колись стояв у стінах міської ради по сусідству з кабінетом міського голови. Опинився він там після початку повномасштабної війни, так як є нагадуванням, що Миколаїв був частиною Російської імперії. Зокрема сучасна Росія використовує сьогодні це, як елемент пропаганди і міфу про те, що Миколаїв — частина «русского мира». Розділений навпіл він лежить під дверима в одному з покинутих і пошкоджених війною корпусів музею.

Гіпсова скульптура зберігається в одному із корпусів музею. Фото: «МикВісті»

Памʼятник Михайла Фалєєва, що прикрашав Набережну в Миколаєві, зберігають в іншому закладі, зазначили в управління культури. 

— Він знаходиться у закладах міської громади. Скульптура безумовно цінна своєю художньою та історичною частиною, але охоронного статуса вона не має. Вона була тимчасово знята через обстріли, поки ми не вирішимо, куди вона поїде, — сказав начальник управління Юрій Любаров.

Попри те, що ці памʼятники уособлюють тих, з ким сьогодні воює Україна, їх обʼєднує те, що у майбутньому вони можуть стати експонатами музею памʼяті імперського та радянського минулого, якщо такий зʼявиться у Миколаєві. 

— Вони дійсно в неприглядному стані. Але триває війна, коштів на їх відновлення, реставрацію наразі ми не маємо. Зберігаємо до кращих часів, це головне завдання, — розповідає завідувач науково-методичного відділу обʼєктів культурної спадщини музею Віктор Рябенков.

У європейських містах, таких як Будапешт, Берлін, Прага, Таллінн, уже існують музеї, присвячені пам'яті тоталітарних режимів. Вони виконують важливу функцію збереження історичної пам'яті та демонструють жорстокість ідеологій минулого.

Будинок терору (Terror Háza), Угорщина

Музей комунізму (Muzeum komunismu), Чехія

Музей окупацій та свободи Vabamu, Естонія

А взагалі нам і ходити далеко не треба. Чудовим прикладом є Меморіальний музей тоталітарних режимів у Львові. Його створення у 2009 році ініціювала міська рада, яку вже тоді очолював колишній однопартієць мера Миколаєва Андрій Садовий. 

Побудувати комплекс на території колишніх ґетто та пересильної тюрми вдалось за два роки.

Львівський музей «Територія терору». Фото: Заборона

Проєкт музею памʼяті можливо реалізувати і в нас на базі комплексу «Старофлотські казарми», де є достатньо простору для облаштування експозиції, каже начальник управління культури Миколаївської міської ради Юрій Любаров. 

— Ми говоримо про те, що ми це там створимо і все цивілізовано перенесемо. Але грошей на це потрібно дуже і дуже багато, — зазначає посадовець.

Однак проблема не стільки в створенні «музею в музеї», скільки у наявності грошей на впорядкування території та перенесення туди обʼєктів. В управлінні культури стверджують, що на демонтаж лише одного памʼятника знадобиться не менше мільйона гривень, враховуючи кількість робіт та їхній розмір.

Демонтаж тих же скульптур Суворову чи Потьомкіну не потребував витрат бюджетних коштів. Їх вдалось прибрати з вулиць міста силами комунальних підприємств. Але є ще один нюанс. Ці памʼятники не були внесені в Державний реєстр нерухомих пам'яток України, а отже не мали охоронного статусу.

Саме тому на демонтаж памʼятника Степану Макарову чи Жертвам збройних конфліктів періоду української революції (Безсмертним борцям за владу Рад), влада поки не має права.

І тут не все так швидко і просто. Цей механізм має пройти тривалий бюрократичний шлях.

— Погоджується місце, куди можна перенести обʼєкт — це музей. Після цього слід створити проєкт, підготувати купу документів, після їх направлять в Міністерство культури, Мінкульт має дати дозвіл, документи повертають міськраді, розробляються проектно-кошторисні документації і лише після цього почнуть виконувати роботи. Поки у нас є лише один документ на погодження передачі памʼятника в музей. Далі мають пройти сесії міської та обласної рад, щоб передати майно з балансу на баланс. Це довгий бюрократичний процес, який може гальмуватись на кожному етапі, —  розповідає про процедуру Юрій Любаров.

Памʼятник Степану Макарову стоїть на Набережній Миколаєва. Архівне фото: «МикВісті»

При цьому під норму закону підпадають не всі памʼятники і кожен з них слід розглядати окремо, каже начальниця міського відділу охорони культурної спадщини Світлана Гладун. Наприклад, пам'ятник адміралу Макарову досі має охоронний статус, і Мінкульт не бачить підстав для його демонтажу.

— Вони не бачать поки що причин, щоб вирішити це. Цим займається обласне управління культури, вони за нього відповідають і напряму ведуть переговори с міністерством. В принципі, якщо немає забороненої символіки на Макарові, то він підлягає внесенню в реєстр. До того ж дім, де жив Макаров, теж має статус, — каже Світлана Гладун.

Хоча варто зазначити, що після довготривалих дискусій назва вулиці на імʼя Макарова все ж була змінена. На це вплинули історія з однойменним кораблем, що обстрілював територію України, а також те, що сам Степан Макаров займав керівну посаду на флоті в Російській імперії, пояснив «МикВісті» голова топонімічної комісії Олександр Тригуб.

Аналогічно під закон не підпадає і монумент Шурі Коберу і Віті Хоменко, щодо якого раніше Інститут нацпамʼяті надав рекомендацію про зняття з реєстру. Сьогодні місто готове лише змінити інформаційну табличку на памʼятнику. 

Вилучати з реєстру памʼятник монументів Шурі Коберу та Віті Хоменку Миколаїв не планує. Архівне фото: «МикВісті»

— Бажання когось — це одне. А є законодавство, і це інше. Тому відповідь міський голова підписав, що цей памʼятник не підпадає, ми так вважаємо. Нас спитали, ми відповіли. Як виключення, ми можемо, відповідно до закону, провести роботу зі зміни інформаційної таблички, там знак піонерського значку. Можна трохи змінити напис, — зазначила посадовиця.

Варто зазначити, що упродовж періоду з 2023 по 2024 рік цей охоронний статус втратили всього 35 памʼяток у Миколаєві. 

Але до цього боротись із законом миколаївці вирішили радикально — підриваючи памʼятники, на місці яких не лишилось нічого, крім уламків. Мова йде про пам’ятник Солдатам правопорядку та обеліск «Скорботна мати». Винних тоді так ніхто не знайшов, а самі памʼятники моментально втратили охоронний статус через підрив.

Пам’ятник Солдатам правопорядку підірвали 18 жовтня. Архівне фото: Новини Н

За тиждень було підірвано обеліск «Скорботна мати». Архівне фото: «МикВісті»

У відділі охорони культурної спадщини Миколаєва також кажуть, що крім вищезазначених питань, є не менш важливе і це політична воля і бажання депутатів Миколаївської міської ради. 

— Це складний, болючий, політичний процес. Але втручатись у нього депутати Миколаївської міської ради поки не бажають. Ми писали лист на депутатів, надавали їм перелік, щоб вони розглянули це на комісії. Реакції жодної поки немає, — каже Світлана Гладун.

Отже процес позбавлення Миколаєва від пережитку минулого ускладнений відсутністю грошей, політичним рішенням та бюрократичними процедурами. Потенціал для створення музею пам'яті тоталітарного минулого існує, і приклади з інших міст України та Європи доводять, що це можливо.

А от чи вдасться Миколаєву перетворити «звалище історії» на місце пам'яті та осмислення минулого, покаже тільки час.

Аліса Мелік-Адамян, «МикВісті»